» » Прикордонник з Донеччини Віталій Омельченко: «Донбас — це Україна!»

Прикордонник з Донеччини Віталій Омельченко: «Донбас — це Україна!»

З Віталієм Омельченком, старшим прапорщиком Прикордонних військ України, патріотом з Донбасу, ми познайомилися в госпіталі.


Прикордонник з Донеччини Віталій Омельченко: «Донбас — це Україна!»«Ще у травні минулого року у прикордонні села Донеччини зайшли «русские казаки», поставили свої блокпости. Українські прикордонні війська були передислоковані на поля між села, щоб тримати оборону і не постраждали місцеві мешканці. Натомість у селах порядкували вороги, — стискуючи кулаки, розповідає Віталій Омельченко. — Кордони з Росією у нас ніколи не були повністю закритими…».

А ще більше болить чоловікові зрада друзів: багато прикордонників залишилося служити іншій державі.

Віталій Омельченко у Прикордонних військах України служить 16 років. Віталія видав колишній друг, і він мало не потрапив у полон. Він хвилювався за свою сім’ю, яку дивом, переховуючи машину у сусідньому селі, вдалося вивезти з окупованої території. Бо і його 16-річного сина у школі зустрічали вороже: у той час, коли всі говорили про єднання з Росією, він у школі відкрито виступав за цілісну Україну. Із сумом розповідає, що російська пропаганда зробила свою страшну справу, що велике зло йде від вчителів у школах:

«Наведу такий приклад: вчителька варить на вогні мівіну, бо немає у будинках ні води, ні світла, ні газу… і говорить: «Ничего, переживем! Скоро будет у нас маленькая Швейцария!» Вони там чекали «визволителів» з Росії, вірили, що знову, як у часи Союзу, буде дешева ковбаса... А найбільше там бояться бандерівців і Правого сектора».

Народився і виріс Віталій Омельченко у селі Дмитрівка Шахтарського району Донецької області, яке знаходиться за 10 кілометрів від славнозвісної Саур Могили. У рідному селі жив з родиною і служив прикордонником. Віталій дуже любить свій Донецький край, звідки тягнеться батьківський рід — козаки з діда-прадіда; добре знає історію України. «Мій дядько дослідив, що він козак у восьмому поколінні!» — з гордістю розповідає Віталій гарною українською мовою, якій ніколи не зраджував, навіть тоді, коли тимчасово перебував на службі за кордоном. Великий вплив на формування особистості ще у підлітковому віці на нього ще мав друг з Рівного, який наприкінці існування совєтської імперії (80-ті роки ХХ ст.) приїздив до рідних у Дмитрівку і привозив Віталієві патріотичні книги.

«У селах Донбасу живуть переважно українці. Багато хто говорить українською мовою, іноді звучить суржик. Мешканці сіл майже не мають роботи (за виключенням соціальної сфери), тож, щоб вижити, селяни займаються вирощуванням городини і продають її у навколишніх містах,» — ділиться мій співрозмовник.

Прикордонники, де служив Віталій Омельченко, 5 червня прийняли перший бій з ворогом на українській землі. Саме тоді він виводив свою родину у безпечне місце. Поранення ніби спокутувало його провину перед товаришами, які гідно боронили прикордонні села…

Прикордонник розповідає, що більшість людей і сьогодні вірять, що обстрілюють населені пункти, стирають з лиця землі села (зокрема, с. Степанівку) на Донбасі українські війська, а не сепаратисти чи російська армія, ніхто не хоче бачити, що снаряди б’ють з території Росії. Брак інформації, нікчемність, не бажання знати правду, на думку Віталія, і призвели до ідеологічних протистоянь, до нинішньої війни.

Віталій отримав тяжке поранення від вибуху протитанкової міни: пошкоджено руку, тазостегновий суглоб, ногу… 39-річний чоловік прикутий до ліжка. Лікарі говорять, що незабаром буде ходити. Він переніс багато операцій. Спочатку лікувався у госпіталі Одеси, тепер близько півроку — у столиці. Молодий чоловік, незважаючи на постільний режим, займається фізичними вправами, відновлює м’язи рук і спини. Ще до війни, перебуваючи на службі, Віталій завжди тримав гарну фізичну форму: кожного дня підтягування на турніку, гра у футбол.

Віталій і його мама розповідають, що залишили на пограбування рідні домівки, майно, нажите десятиліттями, про масове мародерство, а сьогодні всі рідні змушені поневірятися по квартирах… Та найбільше ятрить душу розлука з рідними місцями, зрада знайомих і друзів…

Звичайно, там залишилися і ті українці, які щиро сподіваються на визволення своєї землі від москалів. Люди залишилися жити на Донбасі, як колись у роки другої світової, в окупованих селах і містах.

Незважаючи на тяжкі поранення і неможливість фізично захищати свою Батьківщину, Віталій Омельченко свято вірить у перемогу України, говорить, що боротиметься з ворогом у тилу. Він переконаний, що «люди на Донбасі прозріють, але для цього треба час».

Лариса Громадська

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: