» » Інтерв'ю з Кіборгом. Віталій Горкун

Інтерв'ю з Кіборгом. Віталій Горкун

28-річний десантник з Борисполя розповідає про війну, Донецький аеропорт, патріотизм і страх.


Інтерв'ю з Кіборгом. Віталій Горкун

Десантник-доброволець

Ще 8 березня, на початку вторгнення РФ на територію Криму, я прийшов до Бориспільського військкомату, а вже 10-го мені зателефонували, що від’їзд о 17.00… Друзям по телефону повідомив, що їду до Криму зупиняти москалів. Один товариш прийшов мене проводжати після роботи у костюмі і туфлях, у такому «обмундируванні» зі мною і поїхав…

Нас відправляли без проходження медичної комісії. Звичайно, я на здоров’я не жаліюся, але були хлопці із штучними суглобами, іншими проблемами…

Спочатку потрапив до зв’язківців, для мене все було незрозуміле. І я перевівся у десантні війська до Миколаєва (оскільки під час строкової служби у 2004-2005 роках служив десантником у Житомирі).

У Донецькому аеропорту був дві ротації по 10 днів. Весь цей час ми були в повному обмундируванні, у холоді, під дощем мокнули, а потім висихали…

Після надмірної втоми година-дві відпочинку іноді здавалася повноцінним сном. Був випадок, коли у хлопця навіть відмовили нирки… Тому більше 10 днів там фізично витримати дуже складно.

Важко ще більше морально, коли в аеропорту не відчуваєш підтримки генералів, які не дозволяють використовувати артилерію. Але у полон там ніхто не здається, там стоять найвідважніші, справжні кіборги.

До речі, у Кадирова воїни нікудишні, немає у них того духу, який присутній українським воїнам. І хоча наш батальйон на 60-70 відсотків складається з мобілізованих, виявилося, що українець Іван-сантехнік значно сильніший духом за найманця-бойовика.

У Донецькому аеропорту хлопці жартували, що моя доля — аеропорт, бо я до війни працював в аеропорту «Бориспіль», а потім у «Жулянах».

У нас вбивають патріотизм

Багато хлопців ішли на хвилі патріотизму, але патріотичні почуття влада у нас намагається знищити. Залишається розчарування. На війні значна частина тих, хто був на Майдані і тепер продовжують боротися за вільну Україну. А частина є таких, які говорять, що в усьому винен Майдан. Вони навіть не знають правди про Бандеру, ні історії України, але також самовіддано воюють. Хоча вживаємося ми нормально, оскільки мета одна — захистити українські землі. Нас об’єднує те, що Україна має бути цілісною!

Я йшов на визвольну боротьбу! А зараз іде якась шахова гра…

Я вірю, що ми переможемо! Але не з цією владою. Я не проти Порошенка, але я не бачу, що він щось робить… Ніхто не наказаний за розстріли на Майдані, гроші, як крали, так і крадуть, як Печерський суд вирішував, так і продовжує… Я розумію, що не так це все швидко можна зламати… Можливо, Порошенко щось і задумав для того, щоб ми перемогли, але ми не відчуваємо реальної підтримки.

На Донбасі винищують патріотів

Війна повинна була закінчитися ще до вересня. Літнє перемир’я тільки дозволило зайти на нашу територію російським військам. Сепаратистів тоді можна було б швидко здолати. Бо коли противник біжить, його простіше знищувати. А перемир’я дозволило ворогу закріпити свої позиції. Але ж якби цього перемир’я дотримувалися.

Зрозуміло, що з бандитами взагалі немає про що говорити: бандити вони кругом однакові, немає ні гідності, нічого святого.

Але хотілося б передати привіт росіянам: у них немає офіцерів, оскільки їхнє слово нічого неварте; адже тільки отримають по зубам — то відразу й перемир’я, бо треба перегрупуватися… Під час цього перемир’я загинуло значно більше наших солдат.
Хотілося б звернутися до генералів Українських ЗС: хоч би один приїхав на передову, в Донецький аеропорт… В аеропорту постійно обстрілюють, все кришиться над головою, а нам говорять, що не можна стріляти у відповідь. То ти не розумієш, що це за війна?.. Але командир роти завжди був з нами, комбат також. У нас бойові командири!

Та ми однозначно переможемо! У нас сьогодні досить сильна українська армія! А скільки волонтерських організацій з’явилося! Проте матеріальне забезпечення держави дорівнює нулю! Звичайно, боєприпаси, техніку дає держава… Ще не вистачало, щоб волонтери і зброєю займалися. Та не вистачає вищого мудрого керівництва.

На мій погляд, сьогодні на Донбасі не війна йде, а політичні ігри, де генерали слухають політиків, а сміливості у них просто не вистачає. Перемир’я треба оголошувати лише тоді, коли вижмемо гадів з нашої території! І менше жертв було б. Потрібно дати зрозуміти, нарешті, що Донецька і Луганська області — це Україна і влада має бути там тільки наша!

Інтерв'ю з Кіборгом. Віталій ГоркунНа мою думку, нинішня бійня на Донбасі — це винищення патріотів, щоб не було чергового Майдану. Іловайськ — тому підтвердження.

Про страх

Чи було страшно? Звичайно. Смерть ходить поруч, тому страшно. Інстинкт самозбереження ніхто не відміняв. Потрібно діяти, не опускати рук у будь-якій ситуації. Велике бажання жити далі. Мені 28 років, я хочу ще багато побачити і зробити. Двічі були такі ситуації, що я вже прощався з життям... Спочатку і батько не знав, де я. І тоді я йому написав, якщо щось, то шукайте в Донецькому аеропорту. Мама не знає до сих пір.

Ми розуміємо, що кожної миті тебе може наздогнати куля, то як же не мати страху? Але відступати нам немає куди!

Донецький аеропорт захищають звичайні хлопці, а не якісь кіборги. Немає там ніяких шварценегерів двометрових… Можна бути з виду амбалом, а в бою сісти і заплакати. Фізична форма теж важлива, але головне — моральний стан воїна, психологічна витримка.

Після перебування в аеропорту більшість просто напивається, щоб зняти стрес. А стан дійсно важкий; іноді хлопці відмовляються їхати додому у 10-денну відпустку, щоб не хвилюватися, бо потім важко буде повертатися на війну.

Так, є й такі, що приписують собі заслуги, героїчні подвиги, розповідають про участь у боях… А насправді, сидять десь у Краматорську, охороняють генералів, їдять шашлики, а додому телефонують і розповідають, як вони героїчно воюють.

Найважче — втрачати друзів

Іноді забували про страх, коли треба було пораненого друга винести з-під обстрілів снайперів. Ми завжди забираємо своїх загиблих побратимів. Воїн повинен бути похований гідно! Хоча і в гробу, але має повернутися до рідних.

В Донецькому аеропорту воюють військові ЗСУ і Правий сектор. Хлопці з Правого сектора самовіддано захищають українську територію, безстрашно воюють, але для влади вони й сьогодні — організоване злочинне угрупування. Їм не дають зброю.

Вони збирають зброю трофейну і нею воюють. Вони не отримують заробітної плати на війні. Дехто з них говорить: «Хлопці, ми вам заздримо. Ми однаково воюємо, сидимо в однакових умовах, куля чатує на кожного з нас… Якщо поранення, то я ховаюся, щоб у лікарні не запитали, де я отримав вогнестрільне поранення. Говорять, що може за ДНР воював? І міліція наша, яка майже не змінилася, починає вимагати хабара. Родини загиблих з Правого сектора не отримують пільг».

У першому заїзді в Донецькому аеропорту зі мною був 18-річний юнак з Правого сектору із позивним «Сєвєр», який мужньо загинув. Я не можу збагнути, чому наша держава відмовляється від таких героїв? Цим вона вбиває у них патріотизм.

У мене, командира відділення, зарплата 9 тисяч гривень. Я міг вдома попрацювати на двох роботах і заробити ті ж самі гроші, але там не стріляють щодня і ти не втрачаєш друзів.

Серед людей багато зрадників

У вільні часи доводилося переглядати канали ТБ на Донбасі. У них настільки професійно запущена пропаганда! Показують денееровську поліцію, яка зупиняє п’яних за кермом, жодного немає зі зброєю в руках… А українських військових змальовано, як карателів. Тому ми для них справжня хунта.

Місцеве населення з’їло пропаганду, а тепер… Частина розуміє, що вони — зрадники, їм складно визнати те, що вони були неправими. Так, для мешканців Донбасу ми — карателі. Але чому ж тоді у Краматорську працюють нічні клуби, кінотеатри, люди відпочивають?.. П’яна гопота, часом, дратує. Ти задаєшся питанням: «А що буде влада робити з тими людьми?» Вони залишилися на нашій території, але вони нас ненавидять. Їм перефарбуватися, щоб було, як отримувати пенсію, щоб було за що випити, — нескладно. Але ж людина, яка один раз зрадила, зрадить ще раз! Мені подобається губернатор Луганської області Москаль, який говорить, що села пусті, у них немає навіть міліції. Вона звикла кришувати бізнес і кримінал, а коли треба виконувати свою роботу, захищати людей, — то їх немає. Порівняйте, як у нас живуть офіцери ЗСУ і як МВС!

Я вважаю, що таку ситуацію, коли йде війна з РФ, коли триває розбрат між рідними по обидві сторони барикад, допустили усі президенти, які керували Україною. Режим створив таку піраміду, де люди за гроші готові продавати свою честь і совість.
Прикро, що у нас не всі в Україні усвідомлюють, що йде війна, гинуть люди. Багато живуть за принципом «Моя хата скраю», але вони не розуміють, що крайня хата першою загорається. Я не завжди відповідаю на вигуки «Слава Україні!» Бо хтось тільки в барі з кухлем пива і здатен кричати «Путін х…!» Багато і в нас байдужих, здатних здати при першій нагоді.

Майдан змінив багатьох

Для мене Майдан — це дійсно Революція Гідності. Дуже багато людей переосмислило, що треба жити без хабарів, по правді. І чим більше це зрозуміє, тим краще ми будемо жити. А сьогодні в державі нічого не змінилося.

Чому в державі немає належної пропаганди? Чому не створюється резерв військових? Можна організувати на вихідні для студентів курси військової підготовки. Недаремно кажуть: «Хочеш жити в мирі — готуйся до війни.» У Донецькому аеропорту не кіборги, а звичайні люди. І куля убиває усіх: спецназівців, артилеристів чи розвідників; вона не питає, чи є діти чи немає.

Мені довелося спілкуватися із чеченцями, які воюють на нашому боці у складі батальйону ім. Джохара Дудаєва, це справжні воїни, прекрасні і мужні. Я змінив свою думку стосовно чеченців, яка була у мене раніше. Це зовсім не кадировці. Вони мусульмани, не п’ють, не палять, для них загинути на полі бою проти Кремля — велика честь. Свого часу хлопці з УНА-УНСО воювали за Ічкерію проти Росії. Вони тепер приїхали допомагати нам.

І ми обов’язково переможемо, бо захищаємо рідну українську землю!

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: