» » » Труп Мінська: товар на "продаж" західним партнерам

Труп Мінська: товар на "продаж" західним партнерам

Мінський процес виглядає приреченим. Останні заяви українських очільників та політиків нагадують підготовку до його похорону. Це знаходить розуміння та підтримку всередині країни, та водночас є викликом для дипломатії.


Труп Мінська: товар на "продаж" західним партнерам"Спочатку – передача кордону під контроль ОБСЄ, потім – під контроль України; відведення важкої техніки та артилерії; безперешкодний доступ інспекторів ОБСЄ до всієї території", – такі умови проведення на окупованих територіях Донбасу виборів, амністії та передбаченої мінськими угодами зміни Конституції України оголосив минулої суботи президент Порошенко.

До цього Арсен Аваков від імені "Народного фронту" жорстко розкритикував главу Франції Франсуа Олланда. Той заявив у ПАРЄ, що поточним пріоритетом мінського процесу є вибори на окупованих територіях.

"Не смійте наказувати нам віддавати території України та мільйони життів наших громадян під путінський режим, тому що так вам здається зручно! – написав Аваков у Facebook. – Ваші пропозиції й трактовка врегулювання війни на Донбасі – неприйнятні та обурливі для будь-якого справжнього українця".

Безперечно, значною мірою ці заяви спрямовані на внутрішню аудиторію. Мантра про безальтернативність мінського процесу та потребу будь-що виконувати "комплекс заходів" давно стала об’єктом масованої критики, а тому публічна критика недобре впливає на рейтинги. Надто очевидною є небезпека від закладеної Кремлем у мінські угоди формули з "Дванадцяти стільців": ввечері стільці – і лише вранці гроші.

Зрозуміло, що Росія не погодиться на названу Порошенком послідовність – це руйнує плани Кремля з поновлення впливу на Україну через підконтрольні їй сепаратистські утворення.

Отже, Мінськ виразно входить у стадію клінічної смерті.

Та якщо в Україні багато хто цьому аплодує, на міжнародному рівні все не так просто.

Незабаром у Євросоюзі вкотре вирішуватимуть, чи продовжувати економічні санкції проти Росії – нинішні діють до кінця січня 2017 року. Раніше ми неодноразово чули від Порошенка та інших, що без виконання мінських домовленостей Україна втратить підтримку Заходу. Наприклад, саме це було головним аргументом на користь ухвалення в першому читанні змін до Конституції в частині децентралізації, які передбачають фактичний особливий статус окупованих територій.

Схоже, що тепер Київ готовий сам кинути виклик Берліну та Парижу.

Хоча, як і раніше, вони, а також інші уряди країн ЄС перебувають під значним політичним тиском у санкційному питанні. Окремі галузі європейської економіки зазнають втрат. І хоча їхній обсяг – під питанням, на самому факті грають ультраправі й антиєвропейські сили.

У тій же Німеччині та Франції наступного року – парламентські та президентські вибори, а тому думка виборців – в тому числі тих, хто занепокоєний через санкції, – особливо важлива.

Виконання мінських угод подається владою цих країн як певний орієнтир, після досягнення якого настане нормалізація економічних відносин з Росією. При цьому в Заходу – так само, як і в Кремля, – досі зберігалася спокуса вирішити питання за рахунок Києва і шляхом тиску на нього.

Тепер усе ускладнюється.

Останні політичні настрої та процеси в Україні гасять це "світло в кінці тунелю". Київ повинен не лише чітко переконати західних партнерів, що з’явилися нові обставини, а й запропонувати принципово інший спільний алгоритм стосовно припинення війни на Донбасі. Прийнятний і логічний для західних столиць, який пояснював би виборцям і бізнесу їхні дії та давав бачення перспективи.

Насамперед це може бути відмова від хибного підходу, коли відповідальними за буксування Мінська називають дві сторони – агресора і його жертву.

Таке прирівнювання лише заохочує Кремль та його політичних союзників в країнах Євросоюзу. Ті ж Берлін та Париж мають зрозуміти, що примус Києва до невигідного йому порядку виконання Мінська вже не спрацює.

Заходу немає сенсу тиснути на Порошенка – він не зможе забезпечити це, навіть якщо раніше обіцяв.

В опублікованій днями "Європейською правдою" заяві низки українських аналітичних центрів було окреслено "червоні лінії", які українському керівництво не варто переступати. І які воно в нинішніх умовах навряд чи переступить.

В інтересах України та Євросоюзу тепер інша, досить проста установка – зняття санкцій і нормалізація відносин з Росією можлива лише коли завершення агресії та окупації буде реальним, а не таким, яке формально підпадає під Мінську імітацію. Відповідно, мають дещо змінитися політика та риторика – Німеччини, Франції та низки інших держав.

Тим більше, що зараз для цього – сприятливий час.

Демарш Києва збігається з новими проблемами між Путіним та Заходом, що виникли через дії Кремля в Сирії. Додаткових барв додало розслідування Нідерландів по збитому в липні 2014 року малайзійському боїнгу, яке свідчить про пряму причетність Росії до трагедії.

Важливу політичну підтримку Україна отримала від Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка у нещодавній резолюції констатувала неможливість проведення виборів на окупованих територіях в їх нинішньому стані.

Домогтися зміни підходу союзників – а можливо, і формату врегулювання з розширенням учасників процесу, – справа української дипломатії.

Важливо добитися при цьому збереження західних санкцій проти Росії. Очевидно, що політика умиротворення не працює – актуальною є політика подальшого економічного знесилення. В тому числі з огляду на можливе загострення ситуації внаслідок усвідомлення Кремлем дедалі більшої ілюзорності використання окупованих територій в якості троянського коня.

Позиція та аргументи України мають бути підкріплені внутрішньою політикою.

Аби не бути напіввагітним, Київ повинен здійснити кроки, які означали би юридичну неможливість одностороннього виконання політичної частини мінського процесу.

Звичайно, разом із тим стратегічною метою має залишатися реінтеграція регіону в майбутньому.

Зокрема, цій філософії відповідає проект закону про тимчасово окуповану територію України, зареєстрований ще в липні 2016 року за авторства великої кількості народних депутатів різних фракцій.

Можна припустити, що ймовірні зовнішньополітичні спроби Києва змінити акценти та підходи у мирному врегулюванні на Донбасі будуть непростими.

Але в Берліні чи Парижі мають дивитися правді в очі: іншого варіанту немає.

А Київ повинен бути переконливим настільки, щоб у західних партнерів не залишалося ілюзій щодо стану речей та неправильного розуміння.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: