» » » Імпічмент без доказів: як усунули президента Бразилії

Імпічмент без доказів: як усунули президента Бразилії

"Я – сильна жінка в оточенні слабких міністрів". Ці слова приписують президенту Бразилії Ділмі Русеф – тепер вже колишньому президентові – в період її стрімкого сходження на владний Олімп наприкінці "нульових" років.


Імпічмент без доказів: як усунули президента Бразилії31 серпня 2016 р. Сенат Бразилії проголосував за імпічмент Русеф. Це рішення підтримав 61 сенатор із 81. І хоча в Сенаті нараховувалось лише 11 прихильників колишнього президента, до кінця слухань ще не було зрозуміло, чи набере резолюція необхідні 54 голоси, тобто 2/3 від їхньої загальної кількості.

Тепер, відповідно до процедури, Ділмі Русеф заборонено обіймати державні посади протягом 8 років від дати завершення її офіційного терміну перебування на посаді, тобто з 1 січня 2019 р. Отже, політик, що двічі виграла президентські перегони, не має права повертатися у владні кабінети раніше 2027 року.

На той час їй виповниться 79 років.

В Бразилії президент є главою держави і одночасно очолює кабінет міністрів, об’єднуючи всі владні повноваження.

На адресу колишнього лідера країни нині лунають звинувачення у нецільовому використанні коштів та махінаціях із надходженнями до державного бюджету.

Але з посад її прибрали не через це. Підставою для імпічменту стало звинувачення в бездіяльності: знаючи про зловживання у структурах, які вона очолювала і на посаді президента, і в період роботи в адміністрації свого попередника Лули да Сілви, Ділма Русеф нічого не зробила, аби протидіяти корупційним схемам.

А от залученість самої Русеф до корупційних схем навряд чи буде доведено – або через нестачу доказів її прямої участі, або через надто високий суспільний резонанс.

Спостерігачі зазначають, що розкриття корупції на найвищому щаблі влади загрожує національній безпеці. На це сподівається і нинішній президент Бразилії Мішел Темер, якого привели до присяги 31 серпня 2016 р. "Ми пережили політичну та економічну турбулентність, рецесію... та вже перегорнули цю сторінку. Бразилія впевнено лишає позаду всю невизначеність", – заявив він 2 вересня 2016 р. на зустрічі із китайським лідером Сі Цзіньпіном в рамках участі Бразилії в саміті G-20.

Експерти ще мають розібратися, що вплинуло на остаточне рішення сенаторів, які голосували за відставку: партійні інтереси, інтереси бізнесових кіл, зовнішній тиск, вуличні протести чи особисті мотиви.

Роль зовнішніх факторів

Повідомлення про імпічмент президенту Бразилії Ділмі Русеф викликало неоднозначну реакцію в латиноамериканському регіоні.

Бразилія – держава із величезним людським та природнім потенціалом. Завдяки зростаючій економіці ще у 1990-ті рр. вона прагнула посісти ключову роль в Південній Америці та очолити інтеграційні процеси в регіоні.

Позиції Бразилії особливо зміцнились після дефолту в 2001 р. її головного "конкурента" за регіональне лідерства, Аргентини, та занепаду нинішнього режиму Боліваріанської республіки у Венесуелі після смерті її творця Уго Чавеса.

Корупційні скандали, які нині струшують Бразилію, завдають їй "репутаційних" втрат і можуть допомогти сусідам зміцнити свої регіональні позиції.

Особливо тим, де нині при владі перебувають "праві" уряди, які мають підтримку США.

Про "руку Вашингтона" в подіях довкола імпічменту Русеф заявляли лідери деяких латиноамериканських країн. Так, президент Венесуели Ніколас Мадуро прямо звинуватив США в його організації. Після ухвалення рішення про усунення Русеф від влади відносини між Бразилією та деякими лівими урядами країн Латинської Америки стрімко погіршились.

Венесуела, Еквадор та Болівія відкликали своїх послів і "заморозили" контакти.

Реакція Куби наразі виявилась більш обережною, в заяві кубинського уряду лише засуджується "парламентсько-юридичний переворот щодо Ділми Русеф".

Не важко помітити, що відносини між США та Бразилією з початку ХХІ сторіччя, від часів правління Луїса Інасіу Лули да Сілви, перебували не в кращому стані. На їхню нормалізацію були деякі сподівання у нинішнього очільника Білого дому Барака Обами під час його першого латиноамериканського турне в березні 2011 року.
Ділма Русеф

Він став лише дев’ятим президентом США, який за майже двохсотлітню історію двосторонніх відносин відвідав Бразилію з державним візитом.

Під час зустрічей американська сторона наголошувала на необхідності поглиблення економічної співпраці, насамперед в енергетичній, військовій і торговельній сферах, адже США втратили роль багаторічного головного торгового партнера Бразилії, поступившись місцем Китаю. Для Ділми Русеф на цих переговорах важливо було заручитися підтримкою США в питаннях щодо зміцнення позицій Бразилії в структурах МВФ та Всесвітнього банку та в питанні реформування ООН, збільшенні кількості постійних членів її головного органу – Ради Безпеки.

Таким чином, Бразилія прагнула ствердитись і як глобальний гравець та продемонструвала це під час візиту Обами.

Втім, американський лідер не дав чітких сигналів щодо підтримки політичних претензій Русеф, чим викликав розчарування частини бразильських політикоформуючих кіл, а також – особисто президента.

За підсумками візиту навіть не було проведено спільну прес-конференцію, аби журналісти своїми питаннями не поставили президентів у "незручне становище".

З початку сторіччя Латинська Америка стала сферою стратегічної конкуренції між США та КНР. Інтенсивна торгово-економічна та інвестиційна експансія Китаю в цьому регіоні загрожує позиціям американського бізнесу. Між тим зростаюча вага КНР у світовій політиці дозволяє країнам регіону диверсифікувати не тільки свої зовнішні ринки, а й зовнішню політику.

У цьому зв’язку зростаючі обсяги китайських інвестицій та взаємної торгівлі, активна співпраця Бразилії із КНР у форматі БРІКС, залучення інших регіональних партнерів до реалізації проектів (2015 р. цілком серйозно обговорювалась можливість приєднання до БРІКС нового члена – Аргентини), створення Банку розвитку БРІКС із капіталом у 100 млрд доларів, чия діяльність також буде скерована на фінансування великих інфраструктурних проектів на територіях країн-учасниць – усе це викликає стурбованість адміністрації США.

Ще одним "подразником" в американсько-бразильських відносинах є активізація бразильсько-російської співпраці – як у форматі БРІКС, так і на двосторонньому рівні. Прикметно, що великі латиноамериканські турне обоє останні очільники Росії здійснювали в період збройних конфліктів проти своїх сусідів: Мєдведєв – в листопаді 2008 р., після конфлікту із Грузією, Путін – в липні 2014, в період загострення фази російської агресії на сході України та після брутальної анексії Криму.

Це, очевидно, не простий збіг, а своєрідна форма "виклику-відповіді" Кремля Білому дому за, в його трактуванні, "американське втручання" в події на пострадянському просторі.

Останнє латиноамериканське турне також мало на меті продемонструвати відносність міжнародної ізоляції Кремля і довести, що під боком у США є країни, готові співпрацювати з Росією попри анексію Криму та агресію на Донбасі.

До того ж російський президент своїм візитом, по суті, "подякував" тим своїм латиноамериканським партнерам, хто не підтримав резолюцію Генасамблеї ООН від 27 березня 2014 р. щодо територіальної цілісності України. Центральним пунктом цього турне став візит до Бразилії, де у м. Форталеза відбувався VI саміт БРІКС, на "полях" якого російський президент мав зустрічі ще з 8-ма очільниками держав регіону.

Результатами двосторонніх зустрічей Путіна і Русеф стала не лише активізація торгового співробітництва. Було намічено перспективи співпраці в енергетиці, військовій та аерокосмічній сферах: Росія висловила бажання реалізовувати спільні проекти з використанням космодрому Алкантара, підтримавши таким чином "космічні амбіції" Бразилії.

Отже, чи вигідно Сполученим Штатам усунення з посади Русеф? Очевидно, що так.

Але чи потрібен США міжнародний резонанс від "американського сліду" в справі про імпічмент в умовах власної цьогорічної драматичної президентської кампанії?

Внутрішні виклики

Початок ХХІ сторіччя в Бразилії означений небаченими темпами економічного зростання.

Це стало результатом структурних реформ, які з 1990-х рр. проводили неоліберальні уряди. Хребтом економічних змін стала приватизація більшості неефективних державних підприємств.

У 1997–2000 рр. Бразилія посіла перше місце в світі за сукупністю прибутків, отриманих від приватизації (саму лише телефонну компанію "Телебраз" було продано за рекордні $19 млрд).

Уряд попередника Русеф, Лули да Сілви, визначив зростання зовнішньої торгівлі одним зі стратегічних пріоритетів. Це досягалося через державні програми кредитування, запровадження спеціальних податкових та митних режимів, які стимулювали експортну діяльність, державну організаційно-інформаційну підтримку із просування експорту, диверсифікацію зовнішніх ринків, зокрема, орієнтацію на нових партнерів – Китай, Індію, країни Африки та Близького Сходу.

Внаслідок цього торговельне сальдо Бразилії у 2005 р. становило +44,7%, у "кризовому" 2008 р. – +24,8%.

Втім, "топ-10" експортних товарів Бразилії формувала в основному сировинна продукція.

У 2003–2013 рр. на неї зберігалися високі ціни через зростаючий попит з боку КНР та інших країн Азії.

Однак надії на нескінченне зростання цін на сировину, енергоносії та продовольство не справдились. У 2014–2015 рр. глобальний ринок пережив "сировинну кризу". Як наслідок, якщо у 2010 р. за обсягом ВВП Бразилія посідала 9-те місце в світі (він тоді зріс на 7,5%), у 2015 р. Бразилія посіла 8-ме місце, але закінчила рік із -3,8% ВВП, а у 2016 р., як очікується, ВВП впаде ще на 3,6%.

Ера економічного добробуту в Бразилії дозволила урядам Да Сілви та Русеф провести низку соціальних реформ, спрямованих на подолання безробіття, неписьменності, бідності. Так, якщо у 1998 р. рівень безробіття становив 8,5%, у 2010 – 6,7%, то у 2014 – 4,8%. От тільки у 2015 цей показник знову зріс до 6,4%. Реалізація програми "Великий гаманець", яка охопила близько 20 млн бразильських родин, дозволила завдяки невеликим щомісячним виплатам за відвідання дітьми школи та проведення обов’язкових медичних щеплень подолати загрозливу для внутрішньої стабільності держави бідність (у 2015 р. у злиднях жило 4% населення).

Сьогодні, за оцінками експертів, близько половини бразильців мають середні статки, а рівень письменності серед населення – понад 92%.

Однак через дворічну рецесію виконання соціальних програм стало проблематичним.

Як очікується, до 2025 р. Бразилія також відчує кризу і у сфері пенсійного забезпечення.

На тлі поганих економічних показників необхідність скорочення соціальних виплат викликала суспільний резонанс. На вулиці вийшли прихильники та противники соціальної політики Ділми Русеф. Її опоненти закидали президенту надмірні, як вони вважали, витрати на проведення "іміджевих заходів" – чемпіонату світу з футболу 2014 р. та Олімпійських ігор 2016 р.

Це створило гарну "інформаційну картинку" і породило ілюзію ледь не тотального народного розчарування політикою президента, чим скористалася опозиція.

Хоча справжні соціальні протести можуть чекати на Бразилію за нового керівництва.

Новий президент Мішел Темер у першій же своїй промові наголосив на необхідності істотного скорочення соціальних виплат та інших видів допомоги.

Очевидно, бразилійці тільки зараз потроху усвідомлюють: те, що сталося в останній день бразильської зими, і за формою, і за змістом, і за наслідками нагадує швидше безкровний державний переворот, ніж щире бажання розібратися в ситуації та справедливо покарати винних.
На вулиці Бразилії вже виходили прибічники Русеф, що заявили про "переворот" в країні. Фото The Telegraph

В Латинській Америці періодично з’являються популістські режими, які тримаються на харизмі лідерів: Хуан Домінго Перон – в Аргентині (в 1940-х та 50-х), Фідель Кастро – на Кубі, Сальвадор Альєнде – в Чилі, Уго Чавес – у Венесуелі тощо.

Якось, звертаючись до Лули да Сілви, його американський колега Барак Обама зауважив, що той "чи не найпопулярніший президент у світі".

І справді, авторитет Лули (так його лагідно називали бразильці) в суспільстві був вищий, ніж очолюваної ним Партії трудящих. Ділма Русеф такої харизми, до речі, не мала. У владі її цінували за здатність швидко розв’язувати проблеми та переконувати представників бізнесу.

Втім, якщо новий уряд не надасть конкретного плану подолання кризи, якщо суспільні протести не вщухнуть, то цілком ймовірно, що нехаризматична Русеф може стати локомотивом глибокого суспільного розколу.

Ділма Русеф – не перша жінка-президент у латиноамериканському регіоні і не перший президент Бразилії, якому виголошено імпічмент, але вона точно перша жінка-президент в історії Бразилії, яка вміє боротися, відстоювати свої принципи та не коритися обставинам.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: