» » » На Донбасі віднайшли ще одне місце поховання загиблих від Голодомору 1932-1933 років

На Донбасі віднайшли ще одне місце поховання загиблих від Голодомору 1932-1933 років

Кореспонденти Радіо Свобода віднайшли одне з поховань жертв Голодомору 1932-1933 років у селі Петренкове Новоайдарського району Луганської області. Туди їх привела людина, якій дід багато років тому показав це місце на сільському кладовищі. Серед місцевих ще є прямі очевидці «злочину комуністів».


На Донбасі віднайшли ще одне місце поховання загиблих від Голодомору 1932-1933 роківПетренкове – невелике село на Луганщині. Тут немає ні магазину, ні пошти, ні школи. Залишилися жити тут менше сотні жителів. Усі корінні, і більшість із них – пенсіонери. На околиці села старе кладовище. Дорогу туди показала кореспондентам Радіо Свобода Єлизавета Колесник, чий рід походить із Петренкового.

«Тут колись давно, коли мені було 12 років, мій дід показав мені, де поховані його батько, його діти, ті що загинули за часів Голодомору», – каже Єлизавета Колесник.

У дитинстві вона приїжджала сюди до рідних і про це поховання дізналася наприкінці 1970-х років.

Могила без хреста і підпису зрівнялася із землею

Єлизавета згадує, як на Великдень з дідом пішли на кладовище, і той повів її не до пам’ятників рідних, а до заростів терну. Могила без хреста й підпису вже тоді зрівнялася з землею, розповідає жінка: «Під заростями терену були такі ганчірочки, і на них яєчка, крашанки, пасочки. Тобто, поховань, здається, і немає, але старі люди пам'ятали».

Тоді вона дізналася, що у цій могилі похований її прадід та двоюрідні дядько й тітка.

У цій одній ямі покояться сотні жителів Петренкового, у 1933-му закатованих голодом. Там же двоє старших братів та сестра Миколи Нагорного. Він народився у 1935-му і про Голодомор знає від матері.

«Багато в Петренковому померло. Скільки осіб, я не можу сказати, але мати розказувала, що багато. Хтось крупці їм дав, мати наварила каші. Потрошку ж дала, бо якщо багато дати, то людина могла пропасти. Надя, дівчинка, у хату забігла. І того, що осталося, наїлася і вмерла. Й інші 2 хлопчики померли. Ось таке було в 1933 році», – переповідає чоловік.

«Прямо за коси брали – і в яму. Навіть тих, які лише доходили»

Люди пухли з голоду. По тих, хто вже помер, приїжджав зранку возом дід Іван, єдиний з простого люду, кому за роботу тоді давали їжу. Ховав він навіть непритомних, але ще живих, щоб зайвий раз не поверталися по тіло.

«Був тутечки один дід. Мати розказувала: вранці слухаємо – пищить віз. Конем везе уже одного чи двох на кладовище той дід. А йому за це грам двісті хліба давали. Ще люди навіть не зовсім мертві, ну, доходили, але грузили людей, прямо за коси брали – і в яму. Ходили пухлі! Такі ноги товсті! Ледь пересувалися. Голод!», – згадує Микола Нагорний почуте від матері.

Вдалося віднайти і свідка Голодомору – 93-річну Марію Сіренко. Жінка пережила Другу світову, понад 2 роки провела у нацистських концтаборах, але 1933-й – найстрашніший рік її життя.

«Мама ходила по добрих людях. Заробляла і додому приносила. Що там зробить, а їй кусочок хліба, чи що там, а вона несе додому і нам дає. Голодовка була! Були комуністи тоді», – каже очевидиця.

Родину Марії Сіренко врятувала мати, якій вдавалося потайки ходити на роботу до райцентру. Виїжджати з села комуністи забороняли. Вони ж відбирали усе їстівне. А якщо бачили на столах харчі, вивертали їх на підлогу.

«Вони не хотіли робить. Їм дали вказівку – і вони пішли розкуркулювати»

У «комуністи» тоді подалися усі ледарі й волоцюги, каже Микола Нагорний.

«Земля ж така була у всіх. У кожного наділ був. Вони ж робити не хотіли, як і зараз, є такі самі. Ходили в рваних штанах. І як їм дали вказівку звідтіля – вони пішли розкуркулювати», – вважає Нагорний.

За селом тоді були два млини й зерносховища. Люди, щоб врятуватися, намагалися вкрасти там бодай жменьку пшениці, щоб нагодувати родину. За це карали, розповідає жителька Петренкового Ніна Шитова.

«У нас тут амбари були з зерном. А люди, знаєте, голодні були, трошки осипалося зерно – в кишеньку його. Потім товкли у ступі. А ті прислухалися: як хто в ступі товче, то забирали. А дід був сторожем. Забрали його в Айдар. Відпустили через 3 дні. Вийшов він з цієї буцегарні, а його зустріли знайомі в Айдарі і нагодували. Він же голодний був, і трапився заворот кишок. Скільки ж людина не їла?! Голодна! Потім він помер там», – розповідає Шитова, як загинув її дід.

Встановити хрест, відновити пам’ять

Про те, що відбувалося в Петренковому у 1933-му, за радянських часів мовчали, і за могилою не доглядали.

«Вони боялися. Це була така інформація, яку радянський режим міг вважати антирадянською. Але насправді мені здається, що ми мусимо щось зробити для того, щоб смерть цих людей не була марною. Ми повинні довести світові, що ми як народ цю пам’ять маємо і що ми гідні цієї пам’яті. Ці люди, які тут поховані, мають право на гідну пам’ять про себе», – упевнена Єлизавета Колесник.

Вона прагне, щоб усе, що відбувалося в Петренковому, визнали злочином радянського режиму і щоб тіла ідентифікували й поховали за християнським обрядом. А на занедбаній могилі врешті встановили хрест.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: