» » » Як допомогти старшим поколінням українців адаптуватися в динамічному світі

Як допомогти старшим поколінням українців адаптуватися в динамічному світі

Сучасний світ настільки динамічний, переповнений інформаційним шумом, що мимоволі навіть молодь починає відчувати втому від того, що: «Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти хоча б удвічі швидше!», як мовилося в «Алісі в країні див» Льюїса Керола. Що вже й говорити про неповороткий державний механізм чи громадян, що досі ментально живуть в радянській добі?


Як допомогти старшим поколінням українців адаптуватися в динамічному світіОскільки Україна перебуває в гущі подій, то й усі зміни, котрі стосуються світу, зачіпають її не лише однією із перших, а й чи не найбільшою мірою. Тому будь-які внутрішні впливи тут розгортаються до небачених масштабів, завдяки ефектові снігової лавини, бо зачіпають побіжно все інше. Крім того, маємо невпорядкований ритм життя та інституцій, хаос у всіх сферах та взаємопроникнення. Тому будь-яка дрібниця й дурниця можуть мати визначальне значення.

Динамічність життя в сучасному світі змушує старші покоління шукати в ньому своє місце. У багатьох людей із цим виникають проблеми. В Україні така ситуація поки не дуже відчутна, проте не тому, що її не існує, а через те, що країна відстає від світових трендів на кілька років.

Додатковою особливістю вітчизняних реалій є розрив між цінностями старших поколінь та підлітків. Якщо перші виростали, опираючись на досвід та реалії радянської доби, то сучасна юнь та молодь є більш включеною в загальносвітові контексти. І з часом ці системи поглядів лише віддалятимуться, створюючи додаткові бар'єри при спілкуванні та пошуку взаємопорозуміння.

Тож незабаром слід очікувати серйозного конфлікту поколінь, наслідком якого має стати перемога однієї із систем цінностей, котра й визначатиме подальшу долю України. Сучасна демографічна та економічна ситуації вказують на те, що здомінує бачення старших поколінь, натомість молодь все активніше покидатиме державу. Для останньої самореалізація є куди важливішою, ніж інші речі, вона не має прив’язки до землі й бачить перед собою великі можливості, котрі відкриваються разом зі змогою подорожувати світом, навчатися та жити за кордоном. Молодь не бачитиме свого майбутнього в країні старців, що прагнуть повернення Союзу чи ностальгують за часами стратегії шпагату в геополітиці.

Чого очікувати?

Зміни прийдуть в Україну різко та раптово, що може призвести до сходження держави із демократичного шляху. Багатьом старшим доводиться працювати на двох-трьох роботах, попри пенсію, аби хоч якось виживати. Ті із них, котрі не дадуть собі раду із викликами сучасності, відчуватимуть власну непотрібність, озлобленість на себе та увесь світ. Аби позбутися почуття поразки, вони потребуватимуть реваншу. Саме старші покоління визначили долю «Брекзиту», становлять кістяк електорату Дональда Трампа та підтримують сучасну польську владу.

Попри те, що значна частина українців не доживає до пенсії, в країні триває процес старіння населення. В Україні саме серед людей літнього віку куди популярніші проросійські та ностальгійно-совкові настрої, ніж серед молоді. Будь-яка криза такі лиш посилить. Тому важливо інтегрувати цих людей в суспільство, потрібно адаптувати старші покоління до нових умов, інакше вони й надалі визначатимуть долю країни, як це сталося з «Брекзитом» у Великій Британії, як це неодноразово відбувалося й на українських виборах. В пам’яті свіжими залишаються «бабушки Черновецького».

Як запобігти

Можна, звісно, хаяти та слати прокльони на голови старших поколінь, звинувачувати їх в тому, що продаються за копійки під час виборів, як часто люблять робити коментатори у фейсбуці. Натомість куди продуктивнішою та розумнішою є стратегія допомогти людям адаптуватися в сучасному мінливому світі, а також навести мости між поколіннями.

Вирішити це питання можна на кількох рівнях. На національному рівні необхідне розроблення стратегії, котра допомагатиме старшим поколінням інтегруватися в соціум, не випадати з контексту. Також потрібна мода на університети третього віку, на різноманітні тренінгові програми, що допомагатимуть краще адаптуватися в нових динамічних умовах життя. Наприклад львівський Форум видавців уже вшосте проводить благодійну акцію в рамках своєї програми для людей старшого віку, аби допомогти їм залучитися до культурного життя.

Не менш важливим є локальний рівень. У багатьох громадах існують центри дозвілля, де люди різного віку можуть займатися хобі в тематичних гуртках та вчитися чогось нового. В цьому випадку важливо залучати до спільного проведення часу представників якнайбільшої кількості поколінь, аби вони могли вчитися одні в одних, переймати досвід та спілкуватися. Важливо заохочувати, аби старші люди разом із підлітками та молоддю створювали спільні проекти, зокрема для покращення життя громади, аби не відбувався розрив поколінь та традицій. Аби люди не втрачали зв’язків та відчували власну корисність. Врешті, бо часто вони володіють специфічними й важливими навичками, котрі далеко не завше мають кому передати.

І третій рівень – це родинний. Необхідно, аби бабці й діди, прабабусі й прадідусі проводили багато часу зі своїми (пра)внуками.

Що ж стосується молодих людей, то їх не вдасться залишити в країні (тема запобігання масової еміграції українців потребує окремого плану дій), якщо вони не відчуватимуть, що в неї є майбутнє. Натомість цю юнь слід відівчати від абсентеїзму. Від омани «всі вони однакові». Інакше точно здомінує голос ображених старших, бо вони ходять на вибори. Так Україна перетвориться на республіку озлобленої старості й безнадії з усіма наслідками: без молоді, без перспектив й у полоні ілюзій минулого. Якщо бажаєте дізнатися, як це виглядатиме, то просто заїдьте в пересічне віддалене українське село.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: