» » » Таня Малярчук: Коли гарне і корисне входять у суперечність, віддаю перевагу гарному

Таня Малярчук: Коли гарне і корисне входять у суперечність, віддаю перевагу гарному

Таня Малярчук – авторка одного із найбільш обговорюваних українських художніх романів минулого сезону, "Забуття". Ця історія про українського політика і публіциста В’ячеслава Липинського, про пам’ять історичну та особисту, про пошук себе принесла письменниці нагороду Книга року ВВС – 2016. Водночас, журі премії "ЛітАкцент року" присудило книзі антинагороду "Золота булька". Попри бурхливі обговорення книги та цих відзнак, Малярчук протягом усього часу зберігала мовчання, відмовляючись від інтерв’ю. Єдиною можливістю дізнатись про її думки у медійному полі лишались її колонки.


Таня Малярчук: Коли гарне і корисне входять у суперечність, віддаю перевагу гарному– Усього, що відбувалося навколо мого останнього роману "Забуття", я не відслідковувала. Я перейшла у стан, коли мене мало цікавить те, що відбувається навколо певного факту, а цікавить сам процес.

Крім того, у цьому світі так багато людей, і всі вони раптом отримали можливість говорити і коментувати. І ти можеш побачити це всюди.

Немає такого, що хтось скаже: "Це добра книжка" – і всі в це повірили. Натомість є так, що хтось скаже: "Це добра книжка", а другий із ним не погодиться. Потім обов’язково з’являться люди, які будуть заперечувати других, і люди, які будуть заперечувати третіх.

І немає кінця у цьому. Немає правди.

– Але це ж природній процес.

– Так. Але усе це відслідковувати, то можна збожеволіти. Я й так божевільна достатньо.

– Чи сильно змінилося це сприйняття від 2004 року? Тоді ти дивилася відгуки на свої книжки? Було менше плюралізму думок?

– У той час було значно менше реакції на літературний процес. Інтернет не відігравав великої ролі, а літературних газет, журналів можна було порахувати на пальцях.

У 2004 році, наскільки я можу судити, бо я була ще мала, літературний процес був значно тихішим. Інформація й справді передавалася із вуст в вуста. Я не пам’ятаю платформ, де відбувалися б дискусії.

Література була подібна на хобі. Тобто, необов’язкова. Автори з’являлися і зникали. Заняття літературою не давало відчуття професії. Зараз же в українській літературі є більше професійності.

– У нас на МАЧі є спеціальні гості з Грузії. У одного із них я поцікавилася, чи є у них професійні письменники. На що отримала відповідь: "Ти що?! У нас багато людей, які добре пишуть". У чому різниця між професійними письменниками і тими, хто добре пише?

– Є добрі письменники, які вміють добре писати. А ті письменники, які добре пишуть постійно, тобто не одну книжку, а багато книжок підряд – то ці письменники-професіонали. Така моя теорія. (Усміхається)

– Але щоб постійно писати, потрібно мати стимул.

– Так. Стимул – це заробляння грошей літературою.

– Коли ти усвідомила, що література для тебе – це вже не хобі, а професія?

– Мабуть, тоді, коли почала регулярно отримувати дохід від літератури.

– Ти працювала журналісткою.

– Так, і тоді я не була професійною письменницею.

– Тобто, коли ти покинула журналістику?

– Так. Принаймні для мене це так. Є інші автори. Я вірю, що є люди, які будуть, як Кафка – відомі після смерті. Але переважна більшість добрих книжок писана тоді, коли в людини є час. А також, коли в людини є за що купити їжу чи вирушити в подорож.

Вона не постійно думає про гроші і не повинна працювати журналістом 18 годин на добу, як я колись. Бо тоді яким способом ти можеш написати довший текст, аніж, наприклад, три рядки?

Чому в Україні зараз розвинута поезія (а у нас вона прекрасна)? Тому що поезію легше написати – не в енергетичному сенсі, а в сенсі часу. Тому що прозовий текст – це щоденна робота. Маєш ти настрій чи не маєш. Настрій приходить зазвичай в процесі.

Я думаю, в Україні (якщо йдеться про заробляння грошей) – це складно. Я щаслива людина. Мені завжди щастило на людей, які мені допомагали.

Не знаю, чи я віддячила долі за те, що вона мені дала – можливість писати. І чи я пишу достатньо добре – цього не можу судити. Але мені щастить.

У мене є своє кімната, стіл та комп’ютер. І три-чотири години в день я можу писати.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: