» » » «В’язниця – це м’ясорубка людських доль» – Сенцов

«В’язниця – це м’ясорубка людських доль» – Сенцов

В’язниця – це м’ясорубка людських доль, потрапивши в яку, перестаєш вірити в справедливість, але не перестаєш за неї боротися. Тут все по-іншому, тут намагаєшся жити і виживати, хоча відчуваєш, що твоє справжнє життя залишилося десь там, за парканом. І що реальний ти залишився теж на волі, а посадили когось іншого. Що все це тимчасово, що скоро все вирішиться і зміниться. Але нічого не змінюється і не вирішується. Опинившись у в’язниці, привчаєшся жити надією, навіть якщо її немає.


«В’язниця – це м’ясорубка людських доль» – СенцовЗате є час подумати. Довго і багато про що. Про те, як жив і що залишилося після тебе, і чи залишилося. Починаєш дивитися на себе ніби збоку, на того, хто залишився там, на волі. На тебе вчорашнього дивишся ти сьогоднішній, тверезіший, розумніший і в чомусь навіть жорстокий. Портрет з боку вже зовсім не здається таким привабливим зсередини. І як з такою людиною хоч хтось хотів спілкуватися? І хочеться стати кращим від нього. І йде все зайве, удаване й наносне. І починає проступати головне, те, заради чого по-справжньому варто було жити. Про що можна дізнатися лише тут або на війні.

Розуміння, що ті близькі люди, які були з тобою,той час, який ти проводив з ними, і те тепло, яке вони тобі дарували – це і є найважливіше в житті. Тільки це і залишається, все інше кудись іде й забувається. Ні за чим так більше не сумуєш, як за цим. Раніше це здавалося неважливим і природним як повітря, якого і не відчуваєш, поки тобі його не перекриють. Одного разу на вулиці маленька дівчинка подарувала мені поштову марку і сказала, що вона приносить щастя. Я поклав подарунок у кишеню куртки і довго носив його з собою. А потім щастя десь загубилося. Дуже важко відчувати себе людиною, яка втратила найголовніше.

Близькі люди – це не завжди ті, кого ти бачиш щодня. Але діти, навіть чужі, навіть яких ти зустрічаєш один раз, завжди будуть для тебе близькими. Тому так нестерпно слухати дитячі голоси, які іноді заносить вітер з-за паркану. Діти – це, напевно, найцінніше, що залишається після нас, це ті, в кому ми будемо жити і після нашої смерті. Тому не варто їм псувати життя, виховуючи їх, виховувати потрібно лише себе, а дітей просто любити. І якщо вийде, привчити їх до двох по-справжньому потрібних речей: читати книги і говорити правду.

Коли я востаннє заїжджав на Майдан, де вже почали гинути люди, моя мама сказала: «Навіщо ти туди їдеш? Адже у тебе двоє дітей!». Я відповів, що саме тому я туди і їду – я не хочу, щоб вони жили в країні рабів. Ми тоді перемогли, але виявилося, що ще не до кінця. І боротьба триває, але вже без мене. А я сиджу в тюрмі і як будь-якому ув’язненому мені дуже важко відповідати на просте дитяче запитання: «Тату, коли ти повернешся?»

Український режисер Олег Сенцов, засуджений у Росії, написав цього листа із в’язниці, зміст якого оприлюднила у Facebook двоюрідна сестра українського режисера Наталія Каплан, крім того, його читали в Нью-Йорку на церемонії вручення премії американського ПЕН-центру імені Барбари Голдсміт «Свобода писати», де Сенцова нагородили заочно.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: