» » » Шевченко – національний поет, а не перший український комуніст чи бандерівець

Шевченко – національний поет, а не перший український комуніст чи бандерівець

Тарас Шевченко не є першим український комуністом, борцем із панами, як це нав’язували у СРСР. Водночас Кобзар не є першим мазепинцем, петлюрівцем і бандерівцем в одній іпостасі. Про це заявив в інтерв’ю Радіо Свобода письменник Андрій Кокотюха до 203 річниці з дня народження Шевченка, яку відзначають 9 березня. Як вважає Кокотюха, Шевченко насамперед – національний поет, культурне надбання України. Причому поет-сучасник, розвинуті ним теми є актуальними для держави, що пройшла Майдан і є жертвою військової агресії. Пам’ятник Кобзареві перед кожною будівлею влади – радянський підхід, зазначає Кокотюха. Він не проти десакралізації. Але вона мусить підносити постать Шевченка, а не принижувати, як це намагався зробити Олесь Бузина.


Шевченко – національний поет, а не перший український комуніст чи бандерівець– У жодному разі, жодних пам’ятників перед жодною мерією не повинно бути. Тому що це радянський підхід і, на жаль, цим усім займаються радянські люди, яким навіть не треба давати нової установки, щоб вони міняли портрети на стінах. Найправильніше в цій ситуації – почати розглядати постать Тараса Шевченка передусім як національного поета. Скажімо, такий самий національний поет – Роберт Бернс у Шотландії. Я не знаю, чи є скульптури Роберта Бернса у кожному містечку Шотландії? Натомість на вірші Роберта Бернса пишеться і сьогодні багато пісень. І цю постать розглядають не як, наприклад, борця, а як справді національного поета, що передусім – культурне надбання.

Тараса Шевченка радянська система подавала мало не як першого українського комуніста, який боровся передусім із панами і жодного стосунку до культури не мав. При цьому забувалося, що він був передусім митцем у всіх розуміннях.

А по-друге, коли система власне помінялася і Україна стала незалежною, Шевченка почали розглядати як першого мазепинця, петлюрівця і бандерівця в одній іпостасі. От я – проти цього.

– От відомий приклад Олеся Бузини, нині покійного. Він фактично всю свою відомість збудував на брутальній критиці Тараса Шевченка, абсолютно хамській, безграмотній, брехливій як констатують критики. Маються на увазі всі ці визначення Бузини «Вурдалак» тощо. Але з іншого боку (і Ви самі це почали казати), є такий забронзовілий образ Кобзаря (папаха, чоботи, бурка, похмурий погляд)… Взагалі можна критикувати Шевченка, іронічно до нього ставитися?

– Проблема Бузини була в тому, що він, намагаючись десакралізувати постать Шевчнка, відлущити її від цього ленінізму, робив це все з поганими намірами, з українофобських позицій. Тоді як десакралізація будь-якого символу мусить передбачати його декомунізацію. Я вже згадував, що почати варто із заперечення радянського твердження про те, що Шевченко все своє життя і творчість поклав на боротьбу з умовними панами. Хоча самі пани викупили його з кріпацтва. І сам Шевченко був у Петербурзі не злидарем. Тобто, Шевченко був не менш буржуазним, ніж ті, хто його викупив. Треба розглядати Шевченка передусім як частину не сільської, а міської культури. Частину буржуазної культури все ж таки. І ця десакралізація мусить підносити постать Шевченка, а не принижувати його, як це намагався зробити Бузина.

– Ви пам’ятаєте, як у розпал агресії Росії проти України з’явилися плакати, де Шевченко зображений в однострої воїна ЗСУ. Тобто, Шевченко – наш сучасник, а не людина, що залишалася у 19-му столітті? Як Вам така його іпостась – осучаснена?

- Ця іпостась його з’явилася ще до війни – на Майдані. І нарешті це той кут зору, під яким треба розглядати Тараса Шевченка. Він мусить бути нашим сучасником. І саме з цих міркувань я адаптував поему Тараса Шевченка «Катерина» в телевізійний мінісеріал, який вийшов минулого року і його подивилися десь мільйонів тринадцять українців. Я підійшов із тих міркувань, що Шевченко описував проблему свого часу, яка і сьогодні лишається актуальною. Це нерівність можливостей між провінцією і великим містом, це розрив стосунків, розрив поколінь. І зовсім не якась антиросійська риторика – приїхав «москаль», тобто, росіянин і звабив українку. Насправді, і у цій ситуації, в москалях, тобто, солдатах, служили і українці. В тому числі серед офіцерів було багато українців. І коли ми говоримо, що Катерина піддалася на спокусливі пропозиції офіцера царської армії, це зовсім не означає міжнаціональну боротьбу. Йдеться про те, що маємо і сьогодні – про соціальну нерівність. І ця тема соціальної нерівності мене привабила більше. І саме тому відгук був такий. Словом, оцей Шевченко у камуфляжі, у сучасному однострої, оцей Шевченко на Майдані в касці й з пляшкою «коктейлю Молотова» – це той Шевченко, до якого ми сьогодні повинні прагнути. Наш сучасник, який співзвучний проблемам 21 століття.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: