» » » Закон про державну мову: реальність, фантастика, сподівання

Закон про державну мову: реальність, фантастика, сподівання

Конституція України визначає українську мову як єдину державну мову в Україні, тому держава зобов’язана забезпечувати її розвиток та функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території країни, в існуванні якої ніхто, здається, не сумнівається. Чи хтось сумнівається? Тобто, за великим рахунком, у проекті закону про державну мову, який бурхливо обговорюють упродовж останнього тижня, є фіксація меж застосування і використання державної мови і механізми імплементації, які пропонують перехід від декларації до реалізації.


Закон про державну мову: реальність, фантастика, сподіванняАле дивовижним чином питання мови в Україні завжди стає політичним. Як бачимо, недобитки політичних спекулянтів та штатні пропагандисти сусловської школи нервово й пришвидшено відробляють свої срібняки, бо скоро їм урветься, бо питання статусу державної мови в Україні буде врегульоване і визначене, як визначеними є наші кордони, наш прапор, наш герб, наш гімн і наша суверенність.

Щоб уникнути непорозумінь, нам потрібне спокійне і зважене прочитання проекту закону, яке б показало: чорного кота у темній кімнаті немає, а сучасна українська політична нація є сформованою, усвідомлює свої переваги й дефіцити, здатна адекватно і врівноважено оцінювати свою суб’єктність і цінності, а найголовніше – Україна має стати державою комфортною і безпечною для всіх її громадян, державою, де забезпечені базові права людини й можливості для індивідуального розвитку.

***

Найголовніше: закріплення окремим законом статусу української мови як державної жодним чином не заперечує мовних прав національних меншин. Понад те, використання інших мов (російської, білоруської, польської, кримськотатарської, гагаузької, угорської, румунської тощо) буде прописане окремими статтями закону про права національних меншин, текст якого вже розробляється робочою групою. Права людини понад усе.

По-друге: дія закону про державну мову насамперед стосується публічної площини, а саме, роботи державного апарату, органів місцевого самоврядування, судів, сфери медицини й освіти та інших сфер публічного життя. Він не поширюється на приватне та релігійне життя.

Поза тим, у статтях закону, що стосуються надання послуг, передбачено, що за потреби споживач може звернутись з проханням обрати для спілкування іншу мову, окрім державної, яка буде прийнятною для обох сторін. Хоча, звісно, мовою надання послуг «за замовчуванням» має бути українська.

Права та обов’язки

Володіння державною мовою стане обов’язком громадянина. Своєю чергою, держава гарантує створення всіх можливостей для вивчення мови – зокрема й для тих громадян, хто не зміг зробити це в минулому. Маємо на увазі створення системи курсів української мови (на кшталт таких, що вже кілька років у різних містах працюють завдяки зусиллям громадських активістів). Тож головне – бажання.

Окрім президента, депутатів, дипломатів, офіцерів, працівників органів правопорядку та всіх чиновників і представників влади усіх рівнів, вільно володіти українською мовою зобов’язані адвокати, нотаріуси, лікарі й медичні працівники, вчителі, працівники патронатних служб та інші посадові й службові особи державних та комунальних підприємств.

Єдиною мовою освіти та науки є державна мова. Часи, коли викладач, навіть користуючись україномовним підручником, пояснює матеріал російською, мають відійти в минуле. У навчальних закладах національних меншин навчально-виховний процес, разом із державною, здійснюється й мовою меншини. Утім, зовнішнє незалежне тестування (окрім тестів з іноземних мов) усі випускники шкіл складатимуть українською.

Закон пропонує ввести кримінальну відповідальність за «публічне приниження чи зневажання» української мови, зробивши це тотожним нарузі над державними символами України. Згадане «зневажання» – це не про суржик, як багато хто думає. Це, наприклад, висловлювання: «не розумію цієї телячої мови».

Мова і культура


Хоча у законі справді йдеться, що мовою культурних чи розважальних заходів є українська, це не означає, що політики намагаються контролювати мову творчості чи самовираження митців. Адже закон чітко виділяє, що якщо художній чи творчий задум передбачає використовувати будь-які інші мови, ніхто не зможе обмежити в цьому автора. Те саме стосуватиметься й заходів національних меншин.

Іншомовні театральні вистави у державних чи комунальних театрах мають супроводжуватись українськими субтитрами (що, наприклад, і зараз роблять під час постановок класичних опер, які виконуються італійською чи французькою, або під час фестивальних театральних показів).

Вимога дублювання іноземних фільмів українською мовою вже нікого не дивує. Закон також передбачає, що частина фільмів, які демонструють у кінотеатрах, може йти мовою оригіналу з українськими субтитрами. Таких показів може бути не більше від 10% від загальної кількості сеансів, що відбуваються у кінотеатрі упродовж місяця. Цього (принаймні, спочатку) буде достатньо, щоб привчити українського глядача дивитись бодай частину світового кінематографу в оригіналі. І водночас це зменшить у кінотеатрах кількість показів фільмів, які виробляє країна-агресор (адже зараз дублюванням російськомовних кінострічок ніхто не займається, обмежуючись лише субтитрами).

Так, видавці муситимуть видавати книжки українською мовою. Хоча і тут є низка винятків. По-перше, разом з українською версією можна видати будь-яку іншу – аналогічного змісту, обсягу та оформлення. Просто наклад української книжки має бути більший. За кошти бюджету можуть бути видані книжки для національних меншин. Також не українськими будуть підручники з вивчення іноземних мов, туристичні путівники, мистецькі видання тощо. Вичерпний перелік таких винятків складатиме Міністерство культури.

Кожна українська книгарня (окрім тих, що розповсюджують книги винятково європейськими мовами) повинна мати не менше від 50% найменувань книг, виданих державною мовою.

ЗМІ

Після ухвалення закону про квоти для україномовних пісень у радіоефірі, закон про державну мову має ще більше підсилити позиції української мови у ЗМІ. Зокрема, всі телеканали та радіостанції, незалежно від форм власності, мають вести ефіри державною мовою.

Друковані видання будуть зобов’язані або виходити українською мовою або, принаймні, забезпечити не менше від 50% накладу, який виходитиме українською паралельно з іншими мовними версіями. Тобто, на кожну тисячу примірників російськомовного суспільно-політичного тижневика редакція має надрукувати тисячу примірників такого ж обсягу та змісту українською.Таких видань, як англомовний KyivPost, ці вимоги не торкнуться – в окремих випадках ЗМІ можуть видаватись однією з офіційних мов ЄС. Це також не стосуватиметься видань, які видаватимуться національними меншинами.

Новий закон буде важко застосувати до онлайн-ЗМІ. Щонайменше, до того часу, поки не буде врегульований їхній статус та проблема державної реєстрації, адже значна частина онлайн-медіа такої реєстрації не має.

Ніхто не забере інші мови з теле- та радіоефіру. Для національних меншин залишаться програми їхніми мовами: не більше від 10% на добу в загальнонаціональному ефірі і не більше від 20% – у регіональному. Слід зауважити, що процентні співвідношення можуть бути предметом консенсусу між першим і другим читанням законопроекту.

Що цікаво: іномовлення буде іномовним лише на 60%. Це видається нелогічним лише на перший погляд. Але якщо згадати, що іномовлення спрямоване не лише на населення інших держав, але й на українську діаспору, мешканців тимчасово окупованих територій, Криму, стає зрозумілим, хто дивитиметься (чи слухатиме) решту 40% україномовних програм. Ця цифра теж може бути продискутованою.

Імена і назви

Імена й прізвища громадян мають писати державною мовою згідно з правописом. Іноземною мовою вони не перекладаються (тобто, у закордонному паспорті Михайло Майклом стати не зможе).

А ось Анна зможе бути саме Анною, а не Ганною, оскільки «фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції».

Торгові марки своїх назв не змінять, тож і Coca-Cola залишиться собою.

Мовне «бюро мір і ваги»

Відстежувати розвиток мови, правопис, розробляти термінологію та перевіряти знання держслужбовців і майбутніх громадян України зобов’язаний новий орган – Національна комісія зі стандартів державної мови. Щось на кшталт мовного «бюро мір і ваги». Комісія складатиметься з дев’яти осіб, термін повноважень яких триватиме шість років. Усі вони повинні мати ступінь доктора філософії у галузі філології. До своєї діяльності комісія може залучати експертів з мови жестів, філософів, соціологів, представників інших галузей, однак, природно і логічно, що затверджувати стандарти мови повинні філологи. Чи ні?

Ця комісія координуватиме мовні процеси. Для виконання конкретних завдань доцільно мати менші профільні підрозділи.

Новими термінами, стандартами транскрибування й транслітерації, українською мовою жестів та правописом займатиметься Термінологічний центр української мови.

Також має бути створений Центр української мови, який займатиметься виключно розробкою навчальних матеріалів для вивчення української та організацією іспитів для визначення рівня володіння мовою (на зразок TOEFL, IELTS, DELF, TESTDAF). Вперше громадяни України зможуть скласти такий іспит безкоштовно, а сертифікат про рівень володіння мови діятиме безстроково.

«Мовний патруль», як уже жартома називають Службу мовних інспекторів, що діятиме при уповноваженому із захисту державної мови, нікого не розстрілюватиме за неправильну вимову слова «паляниця». Ця служба буде опрацьовувати і реагувати на скарги щодо порушення закону про державну мову, які надходитимуть до офісу мовного омбудсмена. Скарги повинні мати чіткі підстави, оскільки уповноважений може залишити їх без розгляду – необов’язково ж одразу інспектувати, бо диваки завжди будуть. Крім цього, розглядаємо можливість внести зміну в законопроект, щоб дати час на усунення порушень ще перед накладанням штрафу.

Упродовж останніх років активісти успішно відстоювали дотримання своїх мовних прав у судах. Інспектори зможуть ефективніше й оперативніше реагувати на порушення і стежити за виконанням закону.

Коли все почнеться

Закон почне працювати поступово. Через півроку запрацюють норми стосовно телебачення і радіо, а також надання послуг, документообігу та діловодства. Починаючи з 1 вересня 2018 року, українська стане обов’язковою мовою освіти на всіх рівнях. Через рік – у галузях культури, охорони здоров’я, інформаційних системах та друкованих ЗМІ. Через два роки почне діяти вимога іспиту зі знання мови для отримання громадянства й призначення на державні посади.

Прагматичний підсумок

Цей закон, можливо, стане причиною найбільшого масового працевлаштування кваліфікованих філологів за останній час. Створення кількох профільних інституцій дасть змогу фахівцям проводити актуальні дослідження живої мови і впливати на її розвиток. Державний та й комерційний інтерес у поширенні української літератури, в тому числі перекладної, має допомогти книговидавцям розширити переліки книжок, які вони можуть запропонувати читачам. Перекладачі, редактори, викладачі «української у медицині», «української у природничих науках», розвиток малого підприємництва через надання послуг з усного і синхронного перекладу, викладання на різнорівневих курсах державної мови та багато іншого – це все робочі місця, зарплата, відтак податки і надходження до бюджету.

Вимога поступового переходу на програми з українським інтерфейсом (не плутати з мовами програмування) стане ще одним кроком до відмови від піратського софту. А якщо ретельніше контролювати використання української мови в наукових дослідженнях, науковці самі підкидатимуть філологам нові терміни до скарбнички (а ці нові терміни оновлюватимуть підручники і так далі).

Важливо вкотре повторити, що ніхто з підписантів законопроекту 5670 не планує ані звузити чиїсь права, ані здобути собі «балів» перед виборами, ані вигадати велосипед. Робоча група, яка працювала над текстом закону, орієнтувалась на законодавство та досвід країн Європи, зважувала й шукала компроміси. Ймовірно, кримінальна відповідальність за наругу над мовою виявиться надто суворою мірою для наших колег у сесійній залі – що ж, для цього і є вікно між першим і другим читанням. Усі суперечливі моменти можна буде доопрацювати, щось додати, а від чогось – відмовитись.

Лунають заклики, що не варто взагалі застосовувати санкції за порушення мовного закону, а лише мотивувати й підтримувати – переважно грошима – тих, хто використовує державну мову, так би мовити, мотивувати пряником, щоб викликати лояльність. Нема проблем: президент, прем’єр, Кабінет міністрів України, Верховної Ради України – всі разом і бажано синхронно повинні визнати, що розвиток державної мови є чи повинен стати одним із стратегічних пріоритетів держави, і почати, врешті, цей пріоритет фінансувати. Як мінімум, для цього потрібен рамковий закон, і цей процес слід почати з якогось пункту відліку. Потім можливі зміни до бюджетного й податкового кодексів і зміни засад фінансування.

Важливо прийняти реальність, що без урегулювання мовного питання у правовій площині, під тиском іншомовного інформаційного поля Україна ризикує втратити одну з рис своєї ідентичності, і цього разу вже не тільки етнічної чи національної, а державної.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: