» » » Перший та невизнаний: феномен Михайла Грушевського

Перший та невизнаний: феномен Михайла Грушевського

29 вересня виповнюється 150 років від дня народження Михайла Грушевського. Видатний історик та громадсько-політичний діяч – він не лише очолював український рух, а й творив саму Україну. Проте, якщо його історичний доробок є загальновизнаним, то результати його політичної діяльності оцінюють по-різному. Поширеною є думка, що історик Михайло Грушевський був значно успішніший, ніж політик та державний діяч.


Перший та невизнаний: феномен Михайла ГрушевськогоУ наш час Михайла Грушевського беззастережно вшановують як видатного науковця – автора фундаментальної багатотомної праці «Історія України-Руси». Він не лише дослідив українську історію, а й запропонував нову історичну концепцію, в якій обґрунтував окремішність української історії від російської.

«Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені, і відносини до неї Київської можна б скорше прирівняти, наприклад, до відносин Римської держави до її ґалльських провінцій», – доводив Михайло Грушевський у своїй статті «Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства».

Виборюючи автономію

Проте оцінка політичної спадщини Михайла Грушевського, його діяльність на чолі Центральної Ради доволі неоднозначна.

«Склався уже певний стереотип, згідно з яким Грушевський-історик – це дуже добре, а Грушевський-політик – навпаки, зі знаком мінус, бо не реалізував тих цілей, які ставило тоді перед ним суспільство… Ну, дуже легко з позицій теперішнього дня судити тодішнього очільника України», – зазначає історик Михайло Ковальчук.

Хоча радянська пропаганда зображала Михайла Грушевського духовним лідером української буржуазного націоналізму, насправді, він виступав не як самостійник, а за перебудову Російської імперії на засадах демократичного федералізму – як рівноправного союзу народів.

«Кажуть, що він автономіст – правильно. Але, по суті, він був самостійником. Він змушений був автономістом бути, бо суспільство було неготове», – каже історик Ігор Гирич.

Показово, що з початком Першої світової війни Михайло Грушевський, який тривалий час жив і працював в австрійському на той час Львові, через нейтральні країни повернувся до Російської імперії. Утім, російська влада не вважала його благонадійним і відправила на заслання.

На той час авторитет Михайла Грушевського в українському середовищі був таким високим, що після Лютневої революції 1917-го року його не безальтернативних засадах обрали головою українського революційного передпарламенту – Центральної Ради.

Від автономії до самостійності

Проголосивши у листопаді 1917-го Українську народну республіку, Центральна Рада наголошувала, що Україна не відокремлюється від Росії. Лише на початку 1918-го, в умовах війни з більшовиками, лідери Центральної Ради проголосили незалежність.

«Перший Універсал просто сказав, що є щось таке, де ми будемо панувати. Другий Універсал – це вже були елементи автономії і створення уряду. Третій – проголошував Українську народну республіку, і Четвертий – проголошення самостійності. І на все те лягає велика тінь великого Грушевського», – розповідає директор Музею Української революції Олександр Кучерук.

Пояснюючи зволікання із проголошенням незалежності України, Михайло Ковальчук зазначає, що очільник Центральної Ради волів, аби її проголосили більш представницькі українські Установчі збори.

У пошуках компромісу із більшовиками

Ще більш неоднозначною є ситуація із Українською академією наук. Коли за гетьмана Павла Скоропадського створювали цю установу, то Михайло Грушевський відмовився там працювати. Проте він пішов на пропозицію більшовиків працювати в академії, й на початку 1924 року повернувся з еміграції до Радянської України.

«Не варто оцінювати будь-яку історичну постать з позицій чорно-білих. Але все-таки цей вчинок не може перекреслити здобутки Української революції, до яких був причетний Михайло Грушевський», – міркує Михайло Ковальчук.

На його думку, Грушевський-історик, безперечно, був значно сильнішим за Грушевського-політика. Натомість Ігор Гирич наголошує на тому, що громадсько-політична діяльність Михайла Грушевського у наш час недооцінена, «бо реально ця людина створила сучасного українця».

Та, попри різні оцінки його політичної діяльності, у день 150-річчя варто наголосити, що Михайло Грушевський не лише писав, але й творив українську історію.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: