» » » Дипломатичний гендер: хто має право працювати

Дипломатичний гендер: хто має право працювати

В Україні керівництво державою досі вважають переважно "чоловічою справою", а дипломатію – і поготів. І хоча за останні два роки суттєво зросла кількість жінок на посадах послів України, загалом ситуація не змінилася. Та й про причини цього у суспільстві немає єдиної думки – в той час як одні кажуть про дискримінацію жінок, інші заперечують це і пояснюють, що питання – в кваліфікації кандидаток.


Дипломатичний гендер: хто має право працюватиНещодавно ми стали свідками, як посол США в Україні Марі Йованович передала вірчі грамоти президенту України Петру Порошенку.

З одного боку – цілком звична процедура для новоприбулого посла іноземної країни. Проте, хочу зауважити, відбулася безпрецедентна подія – вперше американське посольство в Україні очолила жінка.

Та американка лише продовжила тенденцію фемінізації дипломатичних представництв в Україні.

Минулого року з дипломатичними місіями прибули послині Великої Британії (Джудіт Гоф), Франції (Ізабель Дюмон). Крім них за останні кілька років посольства в Україні очолили представниці Словенії (Наташа Прах), Австрії (Герміне Поппеллер), Португалії (Марія Кріштіна Серпа ди Алмейда), Албанії (Шпреса Курета), Буркіна-Фасо (Марі Оділь Банкоунгоу Баліма), Люксембургу (Мішель Праншер-Томассіні), Лівану (Клод Халіль Аль Хажал), Нової Зеландії (Венді Хінтон), Перу (Марта Чаваррі-Дупуй).

Ніхто не стане заперечувати, що нині для України дипломатичний фронт не менш важливий, ніж східний. Часом в дипломатії точаться дуже запеклі "бої".

То чому країни, які нині гарантують безпеку України, зробили ставку на жінок-дипломаток?

Вважають, що одна із важливих сфер дипломатії, де активно проявляють себе жінки – це "м’яка" політика, тобто ненасильницька політика, мета якої – не завоювання влади над ким-небудь, а використання її для поліпшення життя людей, зосередження на проблемах рівності, розвитку, миру.

Сьогодні така політика – це запобігання та вирішення конфліктів у етнічному середовищі і гарячих точках, а також підвищення рівня безпеки в регіонах за допомогою активізації потенціалу жінок.

Ймовірно, провідні європейські країни не лише забезпечують ґендерну рівність у зовнішньополітичних відомствах, а й довіряють жінкам питання мирного врегулювання війни на сході України.

Загалом традиція призначати жінок на посади Надзвичайних і повноважних послів в інші країни – досить нова. З початку 1990-х у світі відбувся явний прорив у фемінізації зовнішньополітичних відомств. Найуспішнішими у цьому питанні є скандинавські країни – Норвегія, Швеція та Фінляндія. Зокрема, Норвегія має найбільше жінок-послів в Європі - 30%, тоді як у 1995 році їхня частка становила 8,5%.

США мають один із найвищих середніх показників кількості послинь у світі - 31%.

Лише Філіппіни йдуть попереду усіх, адже мають 40% жінок серед своїх послів. Близькосхідні країни мають найнижче представництво жінок на державних дипломатичних посадах, але й тут є винятки. Єгипет та Туніс порушують таку тенденцію, призначаючи час від часу жінок на посади послів.

Країни Перської затоки мають дуже незначну кількість жінок, які очолюють дипломатичні представництва, але якщо порівняти ці дані із даними десять років тому, коли взагалі жінки не призначалися на посади послів, то прогрес є помітним. Першим порушив традиційні правила Кувейт, який у 1993 році призначив жінку на посаду посла. Далі до нього приєднався Бахрейн, який у 2012 році мав чотири посли-жінки.

Що ж до України, то ситуація виглядає сумно.

Ситуація із забезпеченням ґендерної рівності у зовнішньополітичному відомстві далека від ідеальної – ми наполегливо і системно не виконуємо наших міжнародних зобов’язань щодо ґендерного представництва в органах влади. У ст. 8 Восьмої періодичної доповіді про виконання Конвенції ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок йдеться про те, що наразі співвідношення чоловіків і жінок в апараті МЗС України становить приблизно 70% на 30% від загальної кількості працівників.

Проте у 2015 році із 600 працівників в МЗС лише 38 жінок обіймали керівні посади.

Але за таким підрахунком до керівних посад відносять і начальників відділів і керівників секторів, які у рамках досі нереформованої командно-адміністративної системи державного управління практично не мають ніякого впливу на прийняття рішень, а тим більше по рангу не співвідносяться із посадою посла України за кордоном.

Якщо обмежитися лише тими керівними посадами, перебуваючи на яких, справді можна впливати на систему прийняття рішень і бути призначеними на посади послів, то таких жінок наразі четверо. Це одна посада заступника міністра, дві посади директора департаменту та одна посада начальника управління.

Така ситуація всередині відомства свідчить про вертикальну ґендерну сегрегацію, яка призводить до нерівномірного розподілення чоловіків та жінок на різних рівнях.

Нині з 84 посад послів лише чотири обіймають жінки – це Тетяна Іжевська (при Святому Престолі), Наталія Галібаренко (Велика Британія), Інна Огнівець (Португалія) та Любов Непоп (Угорщина), а це менше 4%.

До речі, трьох із цих жінок призначив нинішній президент.

В Україні, починаючи з 1990-х років, три жінки (Наталя Зарудна, Наталя Галібаренко, Олена Зеркаль) в різний час обіймали посаду заступника міністра закордонних справ України або рівнозначну їй (заступника державного секретаря України), восьмеро жінок були призначені на посади послів та представників України в міжнародних організаціях, семеро жінок були генеральними консулами.

Ураховуючи, що вони обіймали декілька посад одночасно (за сумісництвом) або переводилися з одного дипломатичного представництва в інше, то загальна кількість номінацій жінок на посади послів та представників при міжнародних організаціях сягає 19.

В історії української дипломатії не згадується жодної жінки, яка б очолювала зовнішньополітичне відомство або формувала політику зовнішніх зносин держави. Десятки прізвищ від часів Київської Русі й донині – чоловічі.

Не у всіх країнах Європи ситуація виглядає краще. Наприклад, найбільше жінок серед очільників дипломатичних відомств за всю історію у Швеції – 7. У Грузії та Болгарії – 3, у Хорватії, Італії , Ліхтенштейні та Латвії – 2, у Великій Британії, Македонії, Молдові, Польщі, Сан-Марино, Угорщині та Франції по одній.

А в інших країнах, включаючи Україну, зовнішньополітичний напрям залишається "чоловічим клубом".

Водночас, певним проривом на цьому напрямку можна вважати той факт, що у 2014 році вперше в історії українського парламентаризму комітет ВР у закордонних справах очолила жінка – Ганна Гопко.

Європейський контекст диктує реформування зовнішньополітичного відомства України. Після прийняття закону "Про державну службу" у Верховній раді має з’явитися новий закон "Про дипломатичну службу", який має запропонувати абсолютно нові правила існування української дипломатії, адекватні викликам часу.

Реалізація ґендерної політики у цьому відомстві є одним із елементів реформи.

Для ведення політики ґендерної рівності є необхідна законодавча база – це закон "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", який визначає ґендерну рівність як "рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дає змогу особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства", закон "Про державну службу", в якому теж гарантується "…забезпечення рівного доступу до державної служби" й закон "Про дипломатичну службу", який ґрунтується на законі "Про державну службу".

Однак гарантії рівності залишаються лише на папері. Поряд із цією проблемою існує й низка інших. Зокрема,

жінки, які займають найвищі посади в дипломатичній службі, продовжують робити жорсткий та подеколи нелегкий вибір між кар’єрою та родиною.

Одного разу моя знайома дипломатка на питання, чи є дискримінація в дипломатичній сфері, відповіла, що її немає і жінці треба просто вибрати: або ти жінка, або посол. Проте навряд чи чоловіки ставлять перед собою такий вибір…

Згідно зі статтею 106 Конституції України та статтею 13 закону України "Про дипломатичну службу" президент України "призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав".

У липні 2014 року президент наголосив на збільшенні кількості жінок-дипломатів у країнах ЄС. Він, зокрема, доручив міністру закордонних справ Павлу Клімкіну збільшити представлення українських жінок-дипломатів у країнах-членах Європейського Союзу.

Позитивним кроком на цьому напрямку можна вважати призначення міністром чотирьох жінок-дипломатів на посади генеральних консулів у 2015 році. Це ті дипломатки, які потенційно через деякий час претендуватимуть на посади послів та матимуть відповідний досвід для цього призначення.

Тож чекаємо нових призначень і нових дипломаток ;)

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: