» » » Нація катів та вбивць. Якими методами росіяни "правду" вибивають

Нація катів та вбивць. Якими методами росіяни "правду" вибивають

Люди повинні знати, що коїться в цій державі (Росії, - ред.) і в тих містах, котрі та держава контролює. Бо я такий не один, нас таких ще багато там. 9 травня 2014 року я йшов на параді до Дня Перемоги з фотокарткою мого прадіда. Я вшановував його пам'ять. Це був центр міста. І раптово з усіх сторін на мене накинулись люди, повалили мене на землю, вивернули руки за спину та наділи на мене кайдани, які я не знімав 767 днів. Мені на голову надягнули мішок, можна сказати, мене, як цей мішок, і кинули в машину. Вони сіли на мене зверху, і ми кудись поїхали.


Нація катів та вбивць. Якими методами росіяни "правду" вибиваютьТрохи згодом мене посадили між двома людьми, мішок не знімали, і ці люди почали казати, що я вже в їхній владі. Що вже я нікуди не дінусь, бо ці хлопці ніколи не помиляються. Вони били мене у голову та в живіт і у цей же час запитували, де мої спільники. Вони казали, що я терорист, запитували, де терористи ще є. Вони питали про людей, котрих я не знаю. Навіть повторити не можу їхні імена і прізвища, але можу сказати, що серед тих прізвищ більш за все фігурував Сенцов Олег. Мені в дорозі обіцяли, що повезуть мене до лісу, де я буду рити собі могилу, в якій я буду лежати, якщо не буду відповідати на їхні запитання. У той час в Криму кримськотатарське населення, проукраїнські активісти дуже часто пропадали в кримських лісах завдяки тим людям. Це коїться і зараз там, нічого не змінилось, стало тільки гірше під час царювання тієї людини, яка зробила гуманний вчинок і випустила мене.

Оскільки я не мав ніякого стосунку до терористичної діяльності, звісно, я нічого не міг їм відповісти, і за це вони мене били, бо їм потрібні були відповіді. Мене привезли до якоїсь будівлі, поклали на підлогу. Я зрозумів, що це моя квартира, бо в мене вдома є маленька собачка, і вона підбігла до мене, коли я лежав на підлозі. Вона язиком лизала мене за руку, стрибала навколо мене. Співробітники ФСБ робили обшук в мене вдома. Вони щось шукали, але нічого не знайшли. Лише згодом я дізнався від матері, які речі вони вкрали з дому. Всю фототехніку, всі цінні речі, вони не шукали, вони крали.

Після цього мене відвели до ФСБ, і почалися допити. Допити вів слідчий Бурдін з його командою і з тими людьми з Кавказу, спецпризначенці, дуже великі та суворі хлопці. Вони працювали зі мною 10 днів. Було побиття, постійне побиття. Їм було смішно. Вони казали, що ніхто не дізнається, що тебе били, бо вони знали, як це роботи. Вони надягали рукавиці, вони прибрали всі речі, які знаходили в кімнаті, це і кейси, і валізи. Вони просто били по голові та животу. Надягали пакет на голову та душили. Вони постійно запитували і хотіли дізнатися, де терористи. Я повинен був визнати, що і я терорист. Коли вони зрозуміли, що я нічого не скажу, вони сказали, що я приховую своїх спільників, і після цього почалися вже, мабуть, справжні катування.

Методів у них багато. Я розповім про деякі з них. Питання мені ставили не завжди. Катували вони, як казали, "для профілактики". Мені надягли протигаз на голову, там був шланг, вони його закривали, я не міг дихати. Коли вони відкривали його і я робив вдих, вони бризкали туди якийсь спрей чи рідину і підіймали цей шланг догори, і коли я робив ковток з рідиною, в мене починалася блювота. Я починав її ковтати. Коли вони бачили по тілу, що мені погано, вони обливали водою, давали понюхати нашатир та приводили до тями. Всі 10 діб мене вивозили до ізолятора, де я не міг спати, кожні 10 хвилин я мав підходити до вікна, називати прізвище і статті, за якими затримали. В мене не було ні матрацу, ні туалетного паперу, нічого.

Моєму співкамернику казали: "З тобою живе бандерівець. Нічого йому не давай, бо в тебе теж заберемо". Але люди добрі, вони не боялися. Я кажу це, щоб ви розуміли, яке було ставлення до людини, яка ще не засуджена.

Вони вимагали підписати визнання провини і робили все заради того. Мене роздягали догола, клали на підлогу, брали міліцейську дубинку і проводили по статевим органам та казали, що ми тебе зґвалтуємо зараз. І я лише зараз дізнався, що, наприклад, у Олега Сенцова були синці, вони сказали, що він бив себе, якісь у нього були сексуальні ігри, і вони насправді самі збоченці усі з тим, що вони роблять. Чоловік не може таке робити. Після того вони брали паяльника і, вибачте за пряму мову, я на російській мові скажу те, що казала та людина, яка це робила, може, тільки деякі слова зміню. Он говорил так:

"Сейчас мы в тебя его засунем холодный, а потом включим, он будет нагреваться. Ты сам возбудишься, у тебя будет эрекция, и все последствия в твои же трусы, а потом у тебя все там сгорит. Ты не сможешь садиться, ничего не сможешь, и в тюрьме ты никому не докажешь, что ты нормальной ориентации, нормальный мужчина, и с тобой будут все годы, которые ты там будешь находиться, продолжаться все вот эти насильственные половые акты".

Це ще не все. З мене знову знімали одяг, штани і до статевих органів прив’язували оголені проводи, вони крутили якусь катушку, вона була схожа на польовий телефон, і я відчував цей струм. Це насправді дуже важко, дуже боляче. Мені постійно казали, що те саме буде і з твоєю матір'ю. Ти бачиш, що ми з тобою робимо зараз, і тебе ніхто не врятує (…) При всіх цих тортурах я відчував нестерпний біль, і це було дуже важко, бо це робили люди, які повинні захищати твоє життя, твоє здоров'я… Ці люди примусили мене сказати, що я винен. Що я терорист. Вони примусили мене дати свідчення і на Олега Сенцова, і на Олександра Кольченка. Я вважаю, що мені треба було витримати.

Коли я трохи заспокоївся від цього катування, був у слідчому ізоляторі в Москві, коли я залишився сам на сам з собою, з бетонними стінами, мені треба було міркувати, як далі жити, що далі робити. Чи варте те, що мене перестали бити, життя двох хлопців, які будуть страждати більше за мене? Я вирішив, що ні. Я не мав змоги у слідчому ізоляторі комусь розповісти про це, я не мав адвоката, який би міг мене захистити, бо він працював на слідчих.

Ті слідчі, які мене катували, були зі мною кожного дня в Москві, бо це були московські слідчі. Вони мене не катували, вони запитували у мене постійно, це був ще один тиск від них, мабуть. Поруч не було ні журналістів, ні родичів, ні консульства. Вони казали, що я не потрібен цій державі, що я просто зник з радарів.

Я вирішив, що треба поїхати до суду, і якщо я скажу свої думки до суду, то можу туди не поїхати. Я чекав до суду. Я написав всім друзям, що я прошу пробачення за всі свої гріхи. Сказав те, що сказав. Бо лише правда може зробити людину вільною.

Після того як я сказав, що мої свідчення були дані під тортурами, мене відвезли до слідчого ізолятору і примушували сказати, що адвокати Сенцова через арештантів тиснули на мене, і мені треба зробити прес-конференцію і ще раз поїхати до суду і сказати, що цей тиск був. Я не погодився. Мене побили і етапували.

Після того мені допомогла вже та людина, яка сидить поруч (адвокат Попков, - ред.). Ми зафіксували, що це відбувається, і люди стали на мій захист. Я дякую вам за те, що я живий і тут завдяки вам.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: