» » » Новації оперного співу: чого чекати українським естетам

Новації оперного співу: чого чекати українським естетам

Найгучніша новина у сфері класичної музики – Національна опера починає співпрацю з такими культурними організаціями, як концертна агенція "Ухо" і освітня організація "Культурний Проект". До цього часу ці установи функціонували паралельно, а за естетикою і позиціонуванням – навіть конфронтаційно.


Новації оперного співу: чого чекати українським естетам"Ухо" здійснило понад 80 заходів у сфері нової музики, перетворивши її дивацтва на повсякденність. При цьому, за винятком єдиного філармонійного концерту, який відбувся у травні цього року, "Ухо" знаходило альтернативні майданчики для виконання сучасних творів – і традиційні на кшталт Будинку архітектора, і абсолютно не прилаштовані для концертів – стадіони, парки, басейни, оранжереї.

Натомість "Культурний Проект" цього року вже мав кілька перетинів із Національною оперою, але про те, щоби створити спільний проект, у якому слухачів пускали би за куліси і дослуховувалися б до їхніх думок, вступаючи у розмови і дискусії, важко було і мріяти.

Втім, Національна опера, всупереч славі найзакритішого та найконсервативнішого музичного закладу країни, у новому сезоні вирішила піти на експеримент, долучивши ці два спільні проекти до низки власних заходів.

За цим майбутнім досвідом буде не лише цікаво спостерігати, його також важливо дослідити як один із перших гучних прикладів взаємодії культурних установ державного та недержавного секторів.

А поки що УП.Культура вирішила поговорити з ініціатором проектів із боку Національної опери, її головним режисером Анатолієм Солов’яненком, про плани на майбутній оперний сезон.

– Якщо поглянути на низку заходів, запланованих у Національній опері на наступний сезон, можна виділити чотири основні напрямки роботи. Перший – наповнення репертуару новими постановками. Другий – залучення у репертуарні вистави українських зірок, котрі працюють на найвідоміших світових сценах. Третій – напевно, найбільш ризикований для ваc – співпраця із концертним агентством "Ухо", та четвертий – спільний з "Культурним Проектом" освітній цикл. Поговорімо про кожен із них. Чим у наступному сезоні поповниться репертуар Національної опери?

– Найближчі постановки – це вечір одноактних комічних опер – "Служниці-господині" Перголезі і "Джанні Скіккі" Пуччіні. Для їхньої постановки запрошені два нові для нашої сцени режисери.

"Служницю-господиню" буде втілювати Тамара Трунова, випускниця Едуарда Митницького, яка зараз працює в Театрі драми і комедії на Лівому березі. Тамара має дуже цікаві постановки в драматичному репертуарі, а в оперному спробує свої сили вперше.

А для постановки "Джанні Скіккі" я запросив головного режисера Одеського оперного театру Оксану Тараненко, яка багато працювала і в Києві. Це, до речі, єдина комічна опера Пуччіні з його знаменитого триптиху, яка написана за мотивами лише однієї строфи "Божественної комедії" Данте.

На сьогодні вже готові кілька складів солістів, завершено виучку партій, проведені співанки, – тобто здійснено всю підготовку. 2 вересня, коли театр вийде на роботу після відпустки, відразу почнеться постановочна робота. Обидві опери покажемо 29 жовтня.

Потому оперна трупа працюватиме над підготовкою до виконання "Реквієму" Моцарта, над яким працюватимуть головний диригент Миколя Дядюра та головний хормейстер Богдан Пліш.

– Неочікуваний для оперного театру вибір. Можливо, ви збираєтеся театралізувати "Реквієм"?

– Ні, це буде концертне виконання, але "Реквієм" – дуже цікавий з музичного боку твір, який протягом століть звучить не лише у філармоніях, а й на оперних сценах.

У житті нашої держави були не лише радісні і щасливі дати, а й скорботні, в які цьому твору і слід звучати. І наприкінці листопада, в пам’ять про жертв Голодомору, ми збираємося "Реквієм" виконати.

Наступна річ, над якою будемо працювати – це опера Римського-Корсакова "Моцарт і Сальєрі", її постановка приурочена до ювілею творчої діяльності оперного співака Тараса Штонди (25 років на сцені театру). Тарас у постановці виконає партію Сальєрі, молодий тенор Валентин Дитюк – партію Моцарта, так само розраховуємо на участь у виставі наших кращих басів – Сергія Магери та Сергія Ковніра. Прем’єру плануємо на лютий.

Потім візьмемося за ще одну оперу Пуччіні – "Тоска". Я мав попередню розмову з Людмилою Монастирською, і вона зацікавлена в участі у цьому проекті. Якщо будуть достатня фінансова підтримка і можливості для здійснення постановки, то ми зможемо презентувати цю оперу наприкінці березня-у квітні.

Решту сезону присвятимо підготовці до нової постановки опери Миколи Лисенка "Тарас Бульба". Її прем’єру хочемо приурочити до 150-річчя театру, яке відзначатиметься у вересні 2017 року.

– Проект із запрошеними зірками у наступному сезоні пройде у меншому масштабі?

– Думаю, що, можливо, навіть у більшому. Ці приїзди наших солістів, які здобули світове визнання, позитивно впливають і на робочий клімат у колективі, і на активність публіки.

Ось вам приклад. "Попелюшка" Джоаккіні Россіні – як із режисерського погляду (її ставив Італо Нунціата), так і зі сценографічного (сценографія Марії Левитської) і, зрозуміло, музичного – прекрасно зроблена. Але у репертуарі ця опера стоїть поруч із відомішим однойменним балетом і тому не мала такого глядацького попиту, на який по праву мала би претендувати.

Але завядки інтересу до Олени Бєлкіної, яка є однією з найкращих "попелюшок" сучасної оперної сцени, нам вдалося до цієї вистави привернути досить велику увагу. Нам цікаво подивитися у наступному сезоні, наскільки це працює у часі, і через кілька вистав побачимо динаміку глядацького зацікавлення.

Ми можемо говорити про те, що протягом сезону у нас було близько 10 запрошених виконавців, серед яких Ольга Микитенко, Михайло Дідик, Віталій Білий, Олександр Цимбалюк, Євген Орлов, Мар’ян Талаба, Зоряна Кушплєр, Олена Бєлкіна. Це голоси, які звучать на найкращих оперних сценах світу.

Хочу зазначити, що всі без винятку запрошені мною солісти виявили бажання приїхати в Київ, для чого знайшли якесь "вікно" у своєму щільному графіку. Зауважте, що вони погоджувалися на мінімальні умови – ми забезпечували переліт, проживання і добові.

– Для зірок західноєвропейських сцен це занадто аскетичні умови. Як ви їх мотивували?

– Мотивацією були ті процеси, які зараз відбуваються в Україні. Для них важливо, що єднання з Європою відбувається не лише за формальними ознаками, а й у творчих проектах.

Водночас для зірок такого рівня творчий візит на Батьківщину є певним іспитом. Запрошені солісти приїжджають заспівати з колегами, з якими колись працювали, зустрітися з тими людьми, з якими вони разом вчилися, у багатьох ще живі викладачі, на вистави приходять батьки, рідні, близькі.

Загалом, усі запрошені солісти були цікаві нашій публіці, серед них були й такі співаки, які, наприклад, вперше вийшли на київську сцену. Наприклад, представник Одеської школи Олександр Цимбалюк. Він, до речі, вдався до цікавого експерименту – заспівати партію Бориса Годунова у новій для себе редакції.

Зазвичай він виконував її у редакції Шостаковича та Мусоргського, а у нас опера "Борис Годунов" іде у редакції Римського-Корсакова. Олександрові стало цікаво підготувати і вивчити її, задля чого вокаліст спеціально приїхав на два тижні раніше, відправився в Одесу до свого педагога і концертмейстера Людмили Іванової, а потім ще працював над нею з нашим режисером і диригентом.

"Мотивацією для приїзду в Україну наших артистів, які здобули світове визнання, були ті процеси, які зараз відбуваються у нашій країні"
Я також запросив Віталія Білого, який співав у нас 2001 року, коли я поновлював оперу Гаетано Доніцетті "Лючія де Ламмермур" у постановці Ірини Молостової, а потім також був у нас у головній партії в опері "Євгеній Онєгін" років 7 тому. Так що було тільки два його виступи на київській сцені, при тому, що він співає на найбільших оперних сценах світу – Метрополітен, Гранд Опера, Ла Скала тощо.

Звичайно ж, велику глядацьку увагу привернули виступи Людмили Монастирської, і ми можемо пишатися, що вона є штатною солісткою нашого театру в той час, коли працює на найкращих сценах світу.

– Два інші проекти, які анонсуються на наступний сезон, пов’язані з роботою з новою для вас молодою аудиторією, яка ще доволі мало знає про оперу. Власне, культурно-освітньою діяльністю в Києві найцікавіше займається така організація, як "Культурний Проект", спільний цикл з яким ви анонсуєте. Як і коли почалася ваша співпраця?

– Вона почалася вже у цьому сезоні: ми співпрацювали у рамках їхнього лекторію з оперної класики. Його відвідувачі, які в "Культурному Проекті" вивчали і слухали лекції про оперні шедеври, відвідували наші вистави, бували у нас на екскурсіях, і ми шукали якісь формати, які би могли нас ще більше зблизити з потенційним глядачем.

Тому в наступному сезоні ми плануємо поглибити і розширити цю співпрацю, яка на практиці буде виглядати так: слухачі цього курсу в "Культурному Проекті" відвідуватимуть не тільки наші вистави, а й матимуть змогу слідкувати за народженням вистави, за підготовкою до прем’єр, тобто відвідувати і репетиції, і швейні цехи, і зазирнути у "святая святих" – за лаштунки.

І все це буде можливо не тільки під час виконання чи прем’єри – слухачі побачать процес постановки в динаміці від перших репетицій і перших співанок до оркестрових репетицій, прогонів, постановок світла, монтування декорацій тощо

– Для постановочної групи це не буде стресом?

– Я думаю, що це буде певним стресом для всіх учасників цього процесу, але в хорошому сенсі стресом. Це пов’язано з тим, що, з одного боку, ця співпраця вимагатиме підвищеної відповідальності, а з другого – під час підготовки вистави ми вже матимемо на своєму рівні аналітику – як це сприймається людиною ззовні.

Я, наприклад, збираюся в рамках цієї співпраці зустрічатися зі слухачами курсу, мати з ними діалог, і навіть готовий дискутувати з ними про те, що вони бачать. Я абсолютно готовий до такого діалогу з глядачем.

– Якими ви вважаєте функції сучасної опери, крім розважальної?

– Якщо би ми з вами говорили 20 років тому, то сказали би, що найважливішою функцією є функція виховна.

Сьогодні би я сказав інакше, що це функція катартична, оскільки оперне мистецтво за своєю сутністю покликане проникнути на підсвідомий рівень слухача, викликати у нього не лише усвідомлення чогось, а й підсвідоме переживання тієї чи іншої ситуації.

Бо є, наприклад, такі музичні моменти, які у мене, людини, яка все життя перебуває в оперному світі, викликають сльози на очах. Наприклад, коли помирає Мімі в "Богемі", є кілька тактів музики, під які неможливо не просльозитися. У Верді в "Травіаті" є такі місця, коли ми розуміємо невідворотність загибелі головної героїні.

– Опера може виховувати смак чи якось на нього впливати? Людина, яка ходить в оперу, буде слухати шансон?

– І може, і повинна. Але щодо шансону – знаєте, це дуже різні речі. Є багато людей, які ходять в оперу і при цьому слухають і шансон, і Майкла Джексона, і ще когось. Але це питання широкого світогляду цієї людини.

Є люди, які будуть слухати шансон, але ніколи не підуть в оперу. Але важливо, що вони принаймні не вважають, що опера, в якій вони ніколи не були, – це щось таке архаїчне, з минулої епохи, нікому нецікаве.

Якщо ця людина прийшла в оперу, подивилася, спробувала розібратися у цьому і потім зрозуміла, що це не її – це абсолютно нормальна ситуація. Але, якщо людина навіть не знає, про що йде мова, але апріорі каже, що це їй нецікаве, це говорить лише про її вузький світогляд.

У роботі із глядачем треба бути дуже послідовним і йти малими кроками. Бо можна створити річ надсучасну, але її ніхто не зрозуміє.

Якщо подивитися на історію дуже розпіарених сучасних українських проектів, ви побачите, що 90 % цих проектів мали дуже серйозну піар-підтримку. В результаті – вони мають дуже великий суспільний резонанс, але витримують два-три-чотири покази, а далі йдуть зі сцени.

Розумніші менеджери самі прибирають вистави зі сцени, бачачи, що інтерес падає, але вони ідуть без порожнього залу і залишаються в історії як ті, що були аншлаговими.

А якщо ми говоримо про вистави театру, то вони з місяця в місяць демонструються 10-15-20 років. І про справжній успіх вистави можна говорити на десятому показі. От якщо вона витримує десятий показ з реалізацією хоча б у 50 -60 % – значить, це успішний проект.

– Приголомшливою новиною виглядає і співпраця з концертною агенцією "Ухо", яка вже зарекомендувала себе як активний пропагандист нової музики.

– Співпраця з "Ухом" – це абсолютно новий для нас крок, доволі, відверто кажучи, сміливий і ризикований. Для нас це перетин із досі для нас паралельним світом сучасної музики і, зокрема, сучасної опери.

"Ухо" має досить вдалу і цікаву неодноденну історію різних музичних проектів в галузі сучасної музики, але сучасної в хорошому сенсі слова академічної музики. Тобто музики високого гатунку.

"У роботі із глядачем треба бути дуже послідовним і йти малими кроками. Бо можна створити річ надсучасну, але її ніхто не зрозуміє"
Ми з ними перебували до цього моменту в паралельних царинах, але сьогодні є ініціатива показу на нашій сцені в наступному сезоні кількох їхніх проектів, і ми зробимо все від нас залежне, аби вони могли у співпраці з нами ці проекти реалізувати.

Нам дуже цікаво побачити, наскільки ці проекти будуть сприйняті нашим глядачем, наскільки ці вистави будуть життєспроможними у майбутньому і якою буде на них реакція. Це лакмусовий папірець того, куди ми рухаємось.

Також я дуже розраховую на те, що завядки цій ініціативі аудиторії Національної опери й "Уха" зійдуться разом, познайомляться. Не так важливо навіть, які висновки зробить кожна з них. Важливо те, що кожен сформує своє власне ставлення і власну думку, орієнтуючись на власне бачення, а не те, що хтось сказав.

Ми до цих експериментів абсолютно готові і хочемо побачити об’єктивну картину.

– Чому, власне, оперний театр наважився на такий крок, який є досить сміливим для державної установи?

– Я хочу сказати, що нам це, по-перше, справді цікаво. По-друге, ми живемо у часі і просторі, який має свою динаміку і свою діалектику розвитку. Ми не можемо консервуватися у власному соусі. І для нас теж важливо час від часу "звіряти годинник" із глядачем і дивитися на те, що йому сьогодні цікаво.

Якщо десять років тому не була сприйнята якась тенденція, то це не означає, що вона не буде сприйнята зараз. Це своєрідний моніторинг ринку. Але також це моніторинг певного інтересу глядача і слухача.
Тому ми абсолютно готові до цієї ситуації, а в залежності від того, який буде результат, будемо розуміти, куди нам треба рухатися на цьому етапі, що цікаво, а що – ні.

І навіть якщо зараз щось не вийде, ми не відмовимося від сучасної музики назавжди. Це лише означатиме, що після якоїсь паузи треба буде повернутися до неї знову.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: