» » » У Парижі відкинули московські претензії на королеву Анну Київську

У Парижі відкинули московські претензії на королеву Анну Київську

У цьому році Анна Київська – донька київського князя Ярослава Мудрого, французька королева – завдяки політикам стала чи не найпопулярнішою та найактуальнішою історичною постаттю. Російський президент під час свого візиту до Франції назвав її «росіянкою».


У Парижі відкинули московські претензії на королеву Анну КиївськуЯк можна відокремити давню українську історію від російської? Як інші країни вирішували суперечки щодо історичних постатей? Про це ми запитали в історика, дослідника Київської Русі Вадима Арістова та політолога, кандидата історичних наук Костя Бондаренка.

– Наприкінці травня під час візиту до Франції російський президент Володимир Путін на спільній прес-конференції із президентом Франції сказав таке:

«Освічена французька публіка знає про російську Анну – королеву Франції. Молодша дочка нашого великого князя Ярослава Мудрого була дружиною Генріха I і зробила істотний внесок в розвиток Франції, будучи однією із засновниць щонайменше двох європейських династій – Бурбонів і Валуа,– одна з яких досі править в Іспанії».

Майже одразу президент України Петро Порошенко звинуватив Володимира Путіна у викраденні української історичної постаті та внесення її до російського історичного пантеону:

«Кремль, уражений хронічною українофобією капостив нам на кожному кроці, і все це робилося з єдиною метою – унеможливити ратифікацію угоди, поховати її та, відповідно, зупинити курс України на возз’єднання з нашою європейською родиною. Саме возз’єднання, бо історично ми були її частиною. До речі, з часів давньоукраїнського князя Ярослава Мудрого та його доньки Анни Ярославни, яку вчора Путін намагався на очах всієї Європи «викрасти» до російської історії».

Підсумок цієї суперечки підбив президент Франції Емманюель Макрон:

«Ви знаєте, що між Україною та Францією дуже давні історичні стосунки. Я хотів нагадати, що президент України поїде відвідати місце, де похована Анна Київська, яка була королевою франків, і це дуже важливо у контексті нашої тисячолітньої спільної історії».

– Чому раптом Володимир Путін загадав про Анну Ярославну під час свого візиту до Франції? І як би Ви розтлумачили відповідь Емманюеля Макрона?

Кость Бондаренко: Питання про належність історії Київської Русі до історії Росії або України постійно обговорюють в сучасній Росії. Але при цьому згадаймо, що від XVIII-XIX століть російська історія виводила свій родовід від Києва, від київських князів. Друга гілка йшла від Новгорода. В цій інтерпретації історія Київської Русі стає історією Росії. Володимир Путін хотів підкреслити, що Анна Ярославна, як і Ярослав Мудрий, як і Володимир Великий, є частиною російської історії – це є певний крок на те, щоб споріднити свою історію з історією Давньої Русі.

Починаючи із Грушевського, з’являється інша концепція, яка полягає в тому, що історія Давньої Русі – це історія України, України-Русі. Всі ці моменти існують і вони впливають також і на політичний світогляд – як українців, так і росіян. Історик-марксист Покровський колись говорив, що історія – це сучасна політика, перекинута в минуле. Зараз ми бачимо, як ця теза дуже активно використовується.

Президент Франції ж обійшов гострі кути: він сказав про Анну Київську, але він не став акцентувати увагу на її національності. Адже поняття національності та етнічної приналежності у ті часи було характерним. Я не думаю, що Анна Ярославна себе відчувала українкою, росіянкою, білорускою чи ще кимось.

– Пане Арістов, Вам як історику, який спеціалізується на періоді Київської Русі, не здається дивним така актуалізація давньої історії?

​Вадим Арістов: Не здається. Давня історія має попит, особливо зараз. В Європі XIX-XX століть конфлікти, процеси націєтворення завжди включали в себе змагання за історію. Це поширена річ, це не суто наша східноєвропейська специфіка, тепер ми просто бачимо ще один приклад.

– Як поділити постать великого київського князя Ярослава Мудрого між Україною та Росією? Із Києвом у нього пов’язані найвизначніші здобутки, але не варто забувати, що він княжив і в Новгороді, і в Ростові.

Вадим Арістов: Питання про поділ – це більше до того, що казав Кость Бондаренко – це питання національних наративів і боротьби різних концепцій національних історій. Знову ж таки, це змагання не почалося вчора чи сьогодні – воно сягає ще рубежу XIX-XX століть – концепції Михайла Грушевського. В принципі, основні відповіді й рамки були сформульовані вже тоді.

В рамках українського національного наративу, який тоді з’явився, вся історія, яка відбувалася на території сучасної України, є більшою чи меншою мірою українською. Зрозуміло, що чим ближче до сьогодення, тим більш українською вона є.

– Здається, половина європейських володарів виводила своє походження з Риму.

Якщо взяти давню історичну спадщину, то в України й Росії була спільна династія Рюриковичів та спільна церковнослов’янська мова. Чи дає це Росії достатні підстави претендувати на історію Київської Русі?

Кость Бондаренко: В Росії вирішили, що так. Оскільки там був сформований оцей династичний підхід, то і для них Київ став частиною російської історії. Відповідно, це і створює російську претензію на історію Київської Русі. Тим більше, що коли починала формуватися ця концепція, Україна була складовою Російської імперії.

– Росіяни зараз часто кепкують з українського інтересу до історії, хоча й самі проявляють інтерес до давніх часів. Скажімо, минулого року в Москві поставили пам’ятник Володимиру Великому. Це при тому, що за життя Володимира Великого Москви ще не було. Зрештою, і коли Анна Ярославна жила – Москви ще не було. Як пояснити російських інтерес до історичних діячів домосковського періоду?

Кость Бондаренко: Є певні суспільні хвороби, коли з’являються спроби привласнити історичних діячів. Ми знаємо це і на прикладі деяких українських істориків, які намагаються довести, що Геракл похований біля Житомира і так далі.

– Даруйте, але ж всерйоз їх не сприймають, і пам’ятників Гераклу не ставлять – ні в Житомирі, ні в Жмеринці...

Кость Бондаренко: В Росії ці підходи зведені у ранг державної політики – будемо говорити відверто. В Україні у пов’язанні історії з державною політикою робляться тільки перші кроки. У Польщі також почали використовувати історію як елемент державної політики. Тобто, тут вже можна спостерігати певну тенденцію. І вона направлена не на те, щоб знайти якісь точки компромісу в минулому, а в спробах приватизувати минуле.

– Пане Арістов, а з чим Ярослав Мудрий увійшов до історії? Його здобутки більш значимі для української чи для російської історії?

Вадим Арістов: Звичайно, більше він уславився як Київський князь. Його останній, київський період життя був найбільш відомим та найбільш славетним. Для Києва – це Софія, Золоті ворота, «Руська правда», заснування міст. Передусім це два міста, названі на честь його християнського імені – Георгій чи Юрій. Це два міста Юрьєви – нинішня Біла Церква та нинішній Тарту.

– Отже, він відзначився не лише в Росії, але й в Естонії. А з чим увійшли в історію його діти? Анна Ярославна увійшла в історії як королева Франції, а як щодо інших дітей?

​Вадим Арістов: Так сталось, що більше відомо про його доньок, тому Ярослава Мудрого й називають «тестем Європи». До речі, дарма ми забуваємо про Єлизавету Ярославну, яка вийшла заміж за норвезького короля й ще одну доньку, яка стала дружиною угорського короля. Якщо ж говорити про синів Ярослава, то вони залишилися в тіні батька, хоча, можливо, це теж не дуже заслужено. Один із них – Всеволод Ярославич – був батьком Володимира Мономаха, і він наче «затиснутий» між батьком і сином.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: