» » » Політичний хіт-парад листопада. Янукович, груди за спиною Авакова та солдат Міхо

Політичний хіт-парад листопада. Янукович, груди за спиною Авакова та солдат Міхо

"Гаряча політична осінь", яку ще у серпні обіцяли всі гравці політичного ринку, закінчилась. Правда, замість потужної хвилі, яка розчистила б авгієві стайні української політики, вона була схожа на убогеньку зливу. Покрапало, покрапало – і минулось. Наші "еліти" і далі залишились плавати по вуха у субстанції, яку народ називає точним і ємким словом, а політики воліють іменувати "консенсусом" чи "балансом".


Політичний хіт-парад листопада. Янукович, груди за спиною Авакова та солдат МіхоХоча воно, можливо, і на краще. Бо практика показує, що коли хтось починає здіймати політичні хвилі, то цей їхні "баланс" цілими потоками виливається з владних кабінетів на вулиці.

Краще від цього в країні не стає, а от повітря псується всюди.

Тож поки "політичний консенсус" ще рівним шаром заповнює сесійну залу Верховної Ради, "Українська правда" пропонує з гумором згадати, як минув останній місяць політичної осені.

Гроза метросексуалів

"Лед тронулся…" І, схоже, не тільки він, а й усі Сполучені Штати.

Принаймні з таким відчуттям живуть останній місяць усі метросексуали, ламберсексуали і решта Хорошковських цього світу.

Заледве вони встигли якось пережити призначення мера Лондона Бориса Джонсона главою МЗС Британії, як життя підкинуло їм новий привід для відчаю.

Якимось незрозумілим чином, набравши на 2 мільйони менше голосів ніж красуня Гіларі, президентом США став Дональд Трамп.

Злі язики почали гуторити, що насправді це все справа рук магічної "кицьки", у яку перетворюється зачіска Трампа, коли він залишається на самоті. І тепер, начебто, Штатами керуватиме ніякий не Дональд, а саме вона.

В Україні в таких високих матеріях мало хто розуміється, тим паче, що те, що для американця "кицька", для українця – "кучма". А таким нас уже не злякаєш, знаємо, проходили.

Правда, коли у новинах написали, що президентом США став Дональд, то частина українського політикуму не могла в це повірити. Ну бо якщо качка із мультика може стати президентом, то чому, наприклад, Олег Ляшко не може?

Він і виглядає краще, і зачіска у нього майже метросексуальна.

Головний "радикал", до речі, і справді одним із перших відреагував на перемогу Трампа і чи не єдиний сказав народу правду – "це катастрофа". Правда за деякий час одумався і свій пост про це сховав. Народ і так розумний, зрозуміє, а свого відчаю справжні мужики на публіку не виносять.

Тихо пережили свій відчай і інші українські "герої", хоча серце йокнуло не в одного.

Але, мабуть, найсильнішого удару зазнав генпрокурор-утікач Віктор Пшонка.

Розповідають, що його довго відкачували після сюжету про квартиру Трампа. Але річ тут не у банальній заздрості, як встигли усі подумати.

Пшонка просто спросоння сплутав Трампа зі спини зі своєю дружиною, бо начос він же і на американському президенті начос.

Бідний Віктор Павлович на якусь мить перелякався, що вона утекла назад в Україну, додому, а його залишила мучитись у цій російській глушині. Але, на щастя для всіх, йому просто здалось.

А тим часом перемога Трампа знову розділила Україну і показала, наскільки навіть демократична влада відстає від свого народу.

Поки президенти і олігархи наввипередки стелились перед Клінтон, весь народ нишком вболівав за Дональда.

Усі пергідрольні блондинки, накручені вахтерки і адміністраторки з накладними нігтями вірили, що відсутність краси – ще не вирок. Змогла ж Катя Пушкарьова "добицця успєху, то чого Дональду ніззя?" І правда, чого?

Що називається, не родись красивою, а родись мільярдером Трампом.

Груди за спиною міністра Авакова

Цю частину матеріалу заблоковано рішенням редакції, через те, що вона містила елементи еротики, порнографії, образи читачів та заклики до масового насильства.

З-поміж лайливих і образливих слів, які дозволив собі автор, ми можемо навести тільки два більш-менш нейтральні речення.

"ВИ ЩО ПОДУРІЛИ ВСІ?"

"ДІТИ ПЕРЕСТАЮТЬ З ТАКОГО СМІЯТИСЯ У ВОСЬМОМУ КЛАСІ".


Для цнотливої української публіки пропонуємо прослухати заспокійливу пісню про сімейні цінності на рустикальний мотив.

Солдат Міхо

В армії воно як, послали – ідеш. А в політиці ще придивляєшся, хто послав, куди і по що.

Хоча в підсумку, все одно, ідеш. Так сталося і з Міхеілом Саакашвілі.

Спершу Петро Порошенко послав його в Одесу. Начебто проводити реформи. Саакашвілі залюбки погодився, бо і справді, чому б ні. Послати ж могли б і в Житомир чи Хмельницький. А так море, сонце, пляж.

Тим паче, якщо тобі мало моря чи пляжу, то можна його легко відібрати у Ківалова чи того ж Хмельницького, який і місто, і олігарх. Народ оцінить: реформа не реформа, а купатись є де.

От тільки в Україні довго відбирати у олігархів добро "не положено", навіть якщо воно сто разів крадене. Бо так же можна довести до того, що їм доведеться жити "на крихти", які вони таки вписали в декларації. А це уже нікуди не годиться.

Щоб якось відволікти Саакашвілі, Порошенко послав його вдруге. Цього разу на війну з Яценюком. Навіть "антикорупційний тур" по країні провести дозволив, все від чужого добра в Одесі подалі.

В дорогу президент спорядив "солдата Міхо" похвалою, обіцянками і легким договорняком, що зробить його прем’єром замість Арсенія.

Чого при цих словах Порошенко ховав руку за спиною, а Гройсман тихо похмикував, Саакашвілі одразу не зрозумів. А коли таки збагнув, то було уже пізно.

Довелося вертатись в Одесу ні з чим. Але й там нічого не ішло. То Насіров почне різні капості робити, то горіхи кудись позникають. Не реформи, а чисто тобі окопна війна!

Добре хоч нових окопів копати не треба, на дорозі в Рені уже все давно викопано. Як розповідають місцеві експерти, там спокійно можна "ядерку пересидіти".

Це фактично останній не приватизований стратегічний об’єкт Одещини.

Він-то Саакашвілі і загубив. Хто порадив йому зазіхнути на цю найбільшу у світі траншею "Одеса-Рені", сказати складно, але те, що це була "самоволка", можна сказати майже точно.

У Порошенка м’яко натякали Міхо, що це не його війна, що Насіров не даремно блокує митницю, що Гройсман не просто так грошей не дає. Але Саакашвілі нічого не чув за гулом екскаваторів.

Десь за ним Міхо і пропустив, коли Порошенко втретє його послав. Але цього разу не кудись конкретно, а взагалі.

Коли солдат Міхо збагнув, що залишився без командира, то не довго думаючи вирішив сам стати командуючим.

"Я той солдат, який іде стільки, скільки може, а потім стільки, скільки треба для повної перемоги – для того, щоб визволити Україну від цієї мерзоти, від цього корупційного бруду", – сказав Саакашвілі і пішов у Київ під Кабмін.

Там його, правда, ніхто бачити не захотів, але звільнили радо. Врешті, по те і приходив. І поки екс-губернатор бродив по Грушевського десь із вікна головного кабінету на Банковій лунала тиха і сумна мелодія, і чиясь мужня чоловіча рука втирала чоловічу ж сльозу.

Бо прощатись завжди важко. Навіть президентам.

Безвізовий режим з ЄС знову відклали

Ну що тут скажеш.

У цій темі уже все сказано. І не лише Порошенком, який щомісяця переносить цей "день радості". Про все давно і повно сказано у відомій пісні. А з неї, як відомо, слів не викенеш.

Генератор випадкових радикалів

Буває, що людина мовчить, і Cлава Богу.

Приблизно з таким відчуттям прокидалась 28 листопада вся Україна. О першій годині того дня мав "повернутись Батя".

Першу спробу Януковича заговорити заблокували 25 числа всього кілька "озвєрєлих радикалів", які позіхаючи нудились під воротами Лук’янівського СІЗО. Всім здавалось, що раз Батю так легко заткати, то може і цього разу пронесе.

Тим паче, ну що б цей Янукович мав сказати? Невже, після трьох років після "відлучення від влади" він зможе розказати щось нове, крім "я живий", "я легітимний", "в мене стріляли", "радикали", "переворот" чи "астанавітєсь"?

Але ж ні, він приїхав на допит і п’ять годин говорив. І таки ті самі свої "я живий", "я легітимний", "в мене стріляли", "радикали", "переворот"…

Згадати щось нове Батя так і не зміг. Більше того, згадати йому взагалі нічого не вдавалось.

Те, що написали в папірцях на Луб’янці – ще хоч якось, а от щось цікавого – то ні.

Дійшло до того, що він навіть імені своїх рятівників позабував. Прокурор його питає, пам’ятаєте генерала Галкіна? – не пам’ятає.

Пам’ятаєте Сурков прилітав до вас і дзвонив вам? – не пам’ятає. Ну хоч 70 дзвінків Медведчука ви ж згадаєте? – Ні, каже, не було, не помню.

Про радикалів – будь ласка, про переворот – пожалуста, навіть про Львочкіна-Фірташа-Тігіпка – легко, а от про що з Путіним говорив, чого Азаров до того Путіна літав – не пам’ятає і все.

Чисто тобі – біда в людини. Чи то так його підкосила підозра у державній зраді, яку Луценко зачитав прямо в суді, чи може інша яка недуга.

Правда, на запитання адвоката Закревської, чи не має він хвороб яких специфічних, які б на пам’ять впливали, Янукович відрапортував, що такого за ним не значилось.

От і зрозумій, що за ситуація, просто як у пісні, давній, радянській, іншим "українцем в Росії" співаній, "что-то с памятью моей стало, то что было не со мной помню". А того, що з ним було – ну ніяк.

Цікаво тільки, чи в тюрму Янукович сідатиме сам, чи і "за того парня" теж.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: