» » » Тихий ворог: чому весь світ боїться КНДР

Тихий ворог: чому весь світ боїться КНДР

У процесі війни Росії проти України, яка переросла у протистояння між США і РФ у Центрально-Східній Європі, ядерний чинник набув особливого значення. Це стало наслідком постійних натяків і демонстрації готовності Кремля застосувати ядерну зброю у відповідь на негативний для себе розвиток подій у процесі конфронтації з Вашингтоном.


Тихий ворог: чому весь світ боїться КНДРОднак такий феномен ядерного шантажу і залякування не обмежується нашим регіоном. Це гарно продемонструвало п’яте ядерне випробування КНДР, що відбулося 9 вересня 2016 року.

Вже можна говорити про те, що цей тест займає особливе місце в ядерній програмі цієї країни одразу з декількох причин. Перш за все, за оцінками, цього разу потужність заряду становила щонайменше 10-12 кілотонн (1 кілотонна – це 1000 тонн тротилу) – хоча деякі американські дослідники вважають, що потужність вибуху склала від 20 до 30 кілотонн.

По-друге, між четвертим і п’ятим випробуванням пройшло лише 9 місяців, тоді як до цього між випробуваннями минало 3-4 роки (випробування 2006, 2009, 2013, січня 2016 року). Врешті-решт не менш важливим є той факт, що відповідно до заяви Інституту ядерної зброї КНДР метою випробування 9 вересня 2016 року була стандартизація ядерної боєголовки. Це означає, що

КНДР впритул підійшла до можливості створювати необхідну кількість ядерних боєзарядів для розміщення їх на балістичних ракетах.

9 вересня 2016 року Рада Безпеки ООН виступила із заявою, в якій вона обмежилася звичними формулюваннями про те, що такі дії із боку Пхеньяна порушують попередні резолюції щодо ядерної програми КНДР і викликають занепокоєння.

Більш рішучими у своїх заявах були США. Барак Обама 9 вересня 2016 року чітко заявив, що Вашингтон ніколи не визнає КНДР ядерною державою, а на Пхеньян чекає посилення існуючого режиму санкцій.

Водночас США підтвердили своєму союзнику – Республіці Корея – готовність за необхідності виконати взяті на себе зобов’язання відповідно до союзної угоди 1953 року. Свідчення цього – 13 вересня два стратегічних бомбардувальники США B-1 Lancer у супроводі винищувачів здійснили проліт у повітряному просторі Республіки Корея за 50 км від кордону із КНДР.

Втім, останнє ядерне випробування є предметом безпосереднього занепокоєння США не лише через те, що Вашингтон має відповідні союзницькі зобов’язання перед Республікою Корея і Японією.

Ядерна і ракетна програми КНДР мають усі перспективи стати безпосередньою загрозою не лише для бази США на Гуамі, але й для континентальної Америки. Експертні розрахунки свідчать – до 2020 року КНДР матиме можливість завдати удару міжконтинентальною балістичною ракетою (МБР) по США, при цьому на той час Пхеньян матиме ядерних матеріалів (збагачений уран, плутоній) щонайменше на 100 боєзарядів!


Окрім безпосередньо ядерних випробовувань Пхеньяна, проблеми для США може створити успішне випробування КНДР ракети середньої дальності "Мусудан", що відбулося 23 червня 2016 року. Ракету запустили на висоту 878 миль, щоб вона пролетіла по скороченій траєкторії. По звичайній траєкторії ракета змогла б пролетіти до 2-2,1 тис. миль. Таким чином,

вже на сьогодні КНДР має власний варіант ракети, яка може завдати удару по Гуаму, де розміщена одна з головних баз США.

На цій базі, в тому числі, базуються і вже згадані стратегічні бомбардувальники B-1 Lancer.

Успішне випробування ракети "Мусудан" є викликом для США, це розглядається багатьма як робота Пхеньяна зі створення дієвої МБР. Успішні випробування "Мусудан" відкривають реальні можливості для створення МБР, яка, не виключено, зможе в перспективі досягнути не лише західного берегу США, але й Нью-Йорка і Вашингтона.

При цьому, за повідомленнями південнокорейської розвідки, КНДР уже має потенціал розміщувати ядерні боєголовки на іншу ракету середньої дальності – "Родонг", радіус якої охоплює всю Південну Корею і більшу частину Японії.

КНДР наприкінці березня 2016 року заявила, що повністю опанувала технології для створення невеликих ядерних боєзарядів в якості боєголовок для ракет. Такі заяви були підкріплені фото із зображенням Кім Чен Ина на тлі макету такої боєголовки і ракети, яка нагадує ракету для комплексу KN-08.


Хоча на сьогодні немає достовірних даних про те, чи КНДР розробила боєголовку для МБР, можна з упевненістю сказати, що роботи над цим триватимуть.

Так само продовжуватиметься робота з подальшого збагачення урану і виробництва збройового плутонію. На сьогодні КНДР може виробляти 6 кг збройового плутонію на рік (об’єм, необхідний для одного боєзаряду) і має 32-54 кг плутонію (на 6-8 боєзарядів). З іншого боку, Пхеньян має потужності для виробництва 150 кг збагаченого урану (вистачить на 6 боєзарядів) і має ще 300-400 кг запасів збагаченого урану.

Успіхи ядерної і ракетної програми КНДР дозволяють говорити про те, що політика "стратегічної терплячості" адміністрації Барака Обами не спрацювала.

В основі цієї стратегії була ідея про те, що посилення режиму санкцій проти КНДР через координацію дій із КНР допоможе змусити Пхеньян не просто сідати за стіл переговорів, а й зрештою цілком відмовитися від ядерної програми.

Однак шансів, що так станеться, стає все менше і менше, не в останню чергу - через позицію Китаю.

Після січневого ядерного випробування КНДР і запуску нею супутника в лютому Пекін підтримав Резолюцію РБ ООН 2270 від 2 березня 2016 року. Це був справді радикальний крок з боку КНР, адже згадана резолюція передбачала заходи, спрямовані на фактично повну економічну ізоляцію Північної Кореї, що мало б змусити Пхеньян іти на переговори щодо власної ядерної і ракетної програм. Позиція Пекіна критично важлива, адже щорічна торгівля між двома країнами складала $6-8 млрд – 90% обсягу всієї північнокорейської торгівлі.

Однак в реальності Китай не захотів повністю виконувати умови резолюції ООН. Пекін не пішов на повне згортання торгівлі з КНДР, боячись краху цієї країни з відповідними гуманітарними наслідками.


Згода Республіки Корея 8 липня 2016 року на розгортання у країні американських комплексів протиракетної оборони THAAD призвела до різкої зміни позиції Пекіна щодо протистояння навколо ядерної програми КНДР.

Незважаючи на запевнення США, що розгортання системи THAAD для захисту американського військового контингенту на півострові і самої Південної Кореї від північнокорейських ракет середньої дальності жодним чином не змінить стратегічний баланс в азійсько-тихоокеанському регіоні, КНР вважає, що ці системи спрямовані проти її власних ракетно-ядерних сил.

Зокрема, близько 51 бази КНР, на яких в тому числі розташовані ракетні сили, спрямовані проти Японії, знаходитимуться в зоні дії радіолокаційних станцій систем THAAD. Це дозволятиме за необхідності фіксувати ранній старт китайських ракет і гарантувати їх ефективніше перехоплення.

Тож ще у процесі американсько-південнокорейських консультацій щодо можливого розміщення системи THAAD у Пекіні наприкінці травня 2016 року прийняли посланника КНДР. У процесі переговорів представник КНР чітко заявив, що Пекін підтримує стратегічну лінію, яку обрав Пхеньян.

Після цього в серпні 2016 року на тлі успішного випробування КНДР балістичної ракети з підводного човна китайське видання Сіньхуа заявило, що США і Південна Корея своїми постійними навчаннями провокують Пхеньян саме на такі кроки.

Як наслідок, китайські політологи вважають, що

навіть після випробування ядерної зброї КНДР 9 вересня Пекін не піде на подальше посилення режиму санкцій.

Це все так чи інакше підводить до головного питання - що чекає світ у майбутньому, зважаючи на активні спроби КНДР і далі розвивати ядерну і ракетну програми.

В цьому контексті перш за все цікавою є реакція двох кандидатів у президенти США на п’яте північнокорейське ядерне випробування. Фактично як Гілларі Клінтон, так і Дональд Трамп використали останню провокацію Пхеньяна як інструмент критики опонента.

З одного боку, кандидат від Демократичної партії заявила, що продовжуватиме політику координованих санкцій і тиску на КНДР. Однак більшу увагу Гілларі Клінтон зосередила на тому, що ядерні випробування Пхеньяна чітко демонструють необхідність мати справжнього лідера у Білому домі, що зможе ефективно їм протидіяти.

Зі свого боку Дональд Трамп нагадав, що це четверте ядерне випробування КНДР з часу, коли Гілларі Клінтон стала державним секретарем США. Тим самим він натякнув, що його опонентка не може ефективно протидіяти Пхеньяну.

Окрім такого обміну люб’язностями, жоден кандидат не сказав, як саме буде реалізувати політику щодо КНДР у разі обрання.

Наступний президент США, як вважають американські політологи, на початку свого правління матиме короткий час для того, щоб спробувати дипломатично вирішити протиріччя навколо ракетно-ядерної програми Північної Кореї.

Однак навіть у такому випадку якесь радикальне рішення на зразок угоди з Іраном липня 2015 року малоймовірне. Перш за все, проблема в тому, що

ядерна і ракетна програми КНДР досягли таких масштабів, що можливого поля для компромісу за рахунок поступок США і Республіки Корея фактично не залишиться.

Пхеньян прагне розірвання союзної угоди між Вашингтоном і Сеулом разом із виведенням американського військового контингенту з Корейського півострову для попередження зміни режиму у КНДР. З великою імовірністю, і цього може виявитися замало – в обмін на повну відмову від ядерної і ракетної програми КНДР може вимагати виведення американського військового контингенту з Японії.

Зі свого боку важко уявити згоду США вивести свої військові контингенти не те що з Японії, а навіть з Південної Кореї. Адже це означатиме радикальний перегляд регіональної системи безпеки у Північно-Східній Азії, яка тримається на союзі США з Південною Кореєю і Японією.

Такий розвиток подій, до слова, був би дуже вигідний Китаю – може, тому Пекін фактично закриває очі на провокації КНДР, вбачаючи у політиці Пхеньяна троянського коня щодо системи альянсів США у регіоні!?

Тим самим зі значною вірогідністю можна очікувати збільшення потенціалу таких країн, як Південна Корея, Японія і США, щодо перехоплення балістичних ракет КНДР, які незабаром можуть бути озброєні ядерними боєголовками. Так, наприкінці червня 2016 року кораблі ВМФ США, Японії і Південної Кореї провели спільні протиракетні випробування задля ефективнішої скоординованої протидії можливим запускам ракет із Корейського півострова.

Окрім того, цього літа стало відомо, що США вирішили продати останню версію програмного забезпечення Baseline 9.0 для БІУС Aegis, яка забезпечує роботу систем ПРО, для п’яти есмінців ВМФ Японії і Південної Кореї.

Паралельно Японія вирішила у воєнному бюджеті на 2017 рік закласти необхідні суми для закупки систем ПРО PAC-3 Patriot з метою ефективного перехоплення північнокорейських ракет. Зі свого боку Південна Корея вирішила розширити власний арсенал ударних балістичних ракет для можливості нанесення превентивного удару по пускових установках північнокорейських ракет.

Такі кроки Японії і Південної Кореї, разом із посиленням присутності США у регіоні, можуть викликати занепокоєння КНР.

Тим самим перипетії навколо ядерної і ракетної програм Пхеньяна можуть загострити протистояння між провідними регіональними державами. Це ще більше дестабілізуватиме і без того конфліктогенну регіональну підсистему міжнародних відносин у Північно-Східній Азії.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: