Між двох олігархів: чия кабала українцям миліша » Укроп UA - Гостро про головне
 » » » Між двох олігархів: чия кабала українцям миліша


Між двох олігархів: чия кабала українцям миліша

Коли українські чиновники вимовляють слово «диверсифікація» в контексті вугілля, то на увазі мається лише тасування колоди ймовірних постачальників. А козирі цієї колоди змінюють масть залежно від кон’юнктури.


Між двох олігархів: чия кабала українцям милішаНевдовзі після Революції гідності перші особи уряду зарікалися купувати паливо в «ДНР» та «ЛНР»: мовляв, відвантажувати антрацит з самопроголошених «республік» означає фінансувати тероризм. Згодом категоричність цієї максими переглянули. І вугілля з ПАР, котре почали було імпортувати у 2014-му, забракували, а після цього знову кинули погляд у бік ОРДЛО. Туди, де «наша земля, наші надра, і всі підприємства зареєстровані на українській землі», як говорить прем’єр Гройсман.

Коли ж блокада Донбасу відрізала антрациту всі шляхи, в урядових колах вдруге анонсували його закупівлю за межами України – в ПАР та США. Та який би кульбіт не робив сюжет цієї історії, його завжди закручено навколо того, де добути вугілля. Тоді як більш просунута частина світу мізкує над тим, чим його замінити.

Досвід сусідів: альтернативні методи

У геології поняття кам’яновугільного періоду означає дуже давні й мало цивілізовані часи, коли наша планета активно накопичувала таку речовину, як вугілля. Україна, будучи надто відданою цьому виду палива, сама, здається, застрягла у палеозойській ері. Адже іронія долі в тому, що Південноафриканська республіка, котра є імпортером вугілля, на власних теренах намагається мінімізувати сфери його застосування.

ПАР виробляє з вугілля синтетичне паливо, яке в рази екологічніше від натурального, бо містить набагато менше шкідливих речовин (наприклад, сірки) і не призводить до викидів парникових газів. У ПАР його навчилися виробляти вимушено: під час апартеїду, в умовах санкцій, країна мусила забезпечувати себе паливом, не маючи природних покладів нафти й газу.

Проте справа не лише в «обділеності» деяких країн ресурсами. Багатий на природний газ Катар також виробляє синтетичне дизельне пальне з цього самого газу. Тим часом вугілля позбувається й один із найбільших його споживачів – Китай. Ця країна планує до 2020 року знизити частку енергогенеруючих компаній, що працюють з вугіллям, до 67%.

Ще один показовий приклад – Сполучені Штати. У США, за повідомленням Управління енергетичної інформації (Energy Information Administration), у 2016 році сегмент газової генерації вперше перевершив вугільну. США, як і Китай, належать до п’ятірки найбільших у світі споживачів вугілля, проте минулого року обсяг електроенергії на газових джерелах у США наблизився до 33%, а на вугільних скоротився до 32%. Тоді як у 2008 році на вугільну генерацію в США припадала половина виробленої в країні електроенергії.

Мені можуть заперечити, що в Америці є газ, якого немає (чи то пак його недостатньо) в Україні. Так само бракує й вугілля на неокупованій території нашої держави. Іншими словами, ПАР і США не можуть слугувати нам прикладом, адже наші стартові умови є нерівними. У такому разі пропоную звернутися по досвід до Польщі, де паливо виробляють буквально зі сміття. Чого іншого, а цього добра в нас точно вистачає.

У 2013 році Європейське агентство з природного середовища (ЕЕА) назвало Польщу й Болгарію країнами з найбруднішим повітрям. Чому? Тому що в цих країнах домінувала орієнтована на вугілля енергетика. Міста Болгарії «лідирували» за концентрацією твердих часток у повітрі, що викидаються димовими трубами підприємств і транспортними засобами. Польща ж на той час посідала друге місце.

Але цією країною були зроблені належні висновки. І проведена чимала робота. По-перше, були модернізовані застарілі потужності, орієнтовані на вугілля. По-друге, створені нові потужності, які працюють з поновлюваними джерелами енергії. По-третє, впроваджені технології, що передбачають використання не тільки вугілля, а й альтернативних видів палива. Зокрема, твердої біомаси.

У країнах, де зазвичай утилізують понад 90% відсотків сміття, особливо популярними є пеллети. Використовують їх і в Польщі. Пеллети – це пресована непридатна деревина, солома тощо, з яких виготовляють альтернативне органічне паливо, що йде на опалення будинків. Сміття загалом – у якому б вигляді воно не існувало – безпрограшний варіант для заміни традиційних способів добування тепло- та електроенергії.

У Швеції, приміром, на відходах функціонують 30 електростанцій, які спалюють 5,5 млн тонн сміття на рік. Попіл, котрий лишається після такого спалення, не викидають, а просівають, щоб видобути з нього найменші тверді часточки – їм знаходять застосування при дорожніх роботах. Після всього й залишається один-єдиний відсоток відходів, який уже не підлягає подальшій утилізації.

Досвід України: все по-старому

Не можна сказати, щоб Україна стояла зовсім осторонь подібних новацій. Три роки тому у нас побудували першу і єдину на сьогодні екоТЕС на твердій біомасі. Розташувалася вона в селищі Іваньків Київської області. Проект був недешевий – у 2013 році він «потягнув» на 25,9 млн євро, з яких 10 мільйонів були інвестиціями компанії EIG Engineering, а решта – кредитом від ЄБРР.

На жаль, пропрацювала ця екоТЕС недовго – вже в 2014-му станція зупинилася – через украдене з неї устаткування. Подробиці цього злочину мені не відомі. У ЗМІ повідомляли лише про те, що місцеві мешканці зустріли екоТЕС нерадісно. Вони були переконані, що станція працює на сировині із зони відчуження, адже Іваньків розташований за 50 км від Чорнобильської АЕС.

До речі, про сировину. Власного біопалива в Україні не бракує – ми теж навчалися виробляти пеллети та брикети з деревної сировини, лушпиння соняшника й соломи. Приблизний щорічний обсяг виробництва таких речей складає 1,5 млн тонн. Але біда в тому, що масове переведення котлів ТЕЦ і ТЕС на тверде біопаливо у комунальному секторі країни стримує відсутність фінансування, яке в нинішніх умовах навряд чи може мати підтримку на рівні держави.

Зацікавити самих виробників біопалива в тому, щоб вони самі переобладнували станції і таким чином розширювали ринок збуту для своєї продукції, поки що не вдається. Власне кажучи, цим не надто хто й переймається. Ресурс, можна сказати, пропадає, адже потужності для його використання поки що не готові. І це при тому, що собівартість біопалива нижча від ціни того ж таки вугілля.

І ось у той час, коли, приміром, у сусідній Польщі має місце зниження частки вугілля в енергетичному балансі, в Україні все відбувається навпаки. Усупереч світовим трендам збільшення використання екологічних палив, наша держава нарощує частку вугілля в тепло- та електрогенерації. Наші ТЕЦ і ТЕС, як і раніше, орієнтовані виключно на споживання газу, нафти чи вугілля. Що аж ніяк не сприяє ані екології, ані економіці.

Обираючи зараз між вугіллям, контрольованим Ахметовим, та мазутом, який акумулював Коломойський, Україна вкотре заганяє себе в кабалу. З двох варіантів – використовувати антрацит чи переводити ТЕС на продукт, котрий пропонує «Укртатнафта» – обидва є поганими. Поганий варіант також і той, що стосується імпорту палива з-за кордону. Купуючи рибу, ми ніколи не навчимося робити вудки й рибалити самостійно. Інша річ, якщо ми цього просто не хочемо. Тоді краще відразу розписатися у власному інфантилізмі і не нарікати на зовнішні обставини.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: