» » Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Повернення

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Повернення

22 квітня 1918 року війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції 1917–1921 років до вашої уваги матеріали із циклу «Забута перемога». Цього разу ми поговоримо про початок повернення українських військ додому.


Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. ПоверненняПід час нічних переговорів жодних конкретних вказівок військовий міністр Олександр Жуковський командуванню Кримської групи Армії УНР так і не дав, не зважаючи на наполягання Петра Болбочана, і відклав це питання до ранку. Розмова, за свідченням Бориса Монкевича, справила на присутніх гнітюче враження.

«Ці переговори знищили в отамана Натієва й полковника Болбочана всі сумніви в тому, хто був винним у цьому становищі. Ясно було, що це був уряд. Сумно й тяжко було прийняти це цим двом лицарям».

А поки йшли переговори між Києвом, Болбочаном і Робертом Кошем, продовжився контрнаступ кримських більшовиків. Мало того, що протягом 26 квітня вони повернули собі контроль над долиною річки Альми і збудували там укріплений рубіж, так в ніч на 27-е «червоні» бронепотяги впритул наблизилися до Сімферополя, а під ранок безкарно обстріляли вокзал.

О пів на дев'яту ранку 27 квітня в штаб Кримської групи прибув Кош. Після його короткої наради з Олександром Натієвим між Сімферополем і Києвом був встановлений зв'язок ‒ на іншому кінці дроту перебували Жуковський і прем'єр Всеволод Голубович. Обидва командувачі ‒ український і німецький ‒ зажадали повторення розпорядження про залишення Болбочаном Криму та відповіді на питання, чи існував наказ про захоплення півострова. Згідно з Монкевичем:

«Відповідати почав прем'єр-міністр Голубович. Він виголосив цілу промову демагогічно-агітаційного характеру, яка підходила якомусь мітинговому оратору, а не прем'єр-міністру сорокамільйонної держави. Детально зміст цієї промови важко згадати, але там говорилося про честь України-неньки, про те, що запорожці мали постояти за себе, а далі йшла нісенітниця, яка могла тільки погіршити відносини, але не налагодити їх. Нарешті промова загрожувала повним скандалом. Це помітив сотник Чайковський і перервав роботу, нібито через несправність апарату».

Новий німецький перекладач, підполковник, був налаштований до українців дружньо, тому удав, ніби нічого не сталося. Уникнувши скандалу, Натієв зробив другу спробу зв'язатися зі столицею. До апарату тоді підійшов військовий міністр і підтвердив своє вчорашнє розпорядження:

«Негайно звільнити територію Криму. Умови повернення розробити полковнику Болбочану. Отаману Натієву висловлюю своє незадоволення, що він тепер не при групі, яка оперує на Донбасі. Командиру німецької дивізії генералу Кошу передаю, що попередня заява уряду була просто непорозумінням, тому що уряд не очікував, що група вже оперує в Криму. З Вищим німецьким командуванням переговори тільки що розпочалися».

Питання про те, чому Київ відмовився визнавати існування наказу Болбочану про захоплення Криму, Жуковський проігнорував, а після того, як про це перепитав Кош, послався на невідкладні справи й припинив розмову.

Таким чином, конфлікт був вичерпаний. Кош на місці віддав наказ припинити блокування частин Кримської групи, а Болбочана просив не затягувати з відправкою. Щодо кінноти Всеволода Петріва було ухвалене рішення ‒ вислати на її пошуки німецького аероплана, що і було зроблено на наступний день. Як згадував Монкевич:

«Розлучилися дуже сердечно. І у Болбочана, і у запорожців про генерала Коша залишилися найкращі спогади, не зважаючи на те, що з його ім'ям пов'язано стільки неприємних інцидентів».

Готуватися до відступу почали відразу ж, не без користі для себе. За спогадами Павла Шандрука:

«В околицях Сімферополя ми знайшли два товарні вагони з тютюном найкращої якості, виготовленим стамбульськими й месахудійськими фірмами. Їх спеціалізацією був дорогий якісний тютюн №40 і №60, а також вищі сорти №80, 120 і 140, що поставляються до царського двору. Мої хлопці принесли мені кілька коробок №140 як військовий трофей. Я сам не палю, але залишив тютюн у своєму купе для того, щоб пригощати гостей: аромат був неповторний».

Болбочан із Натієвим вирішили перевести українські війська до Мелітополя і вже там чекати вказівок уряду
Через кілька годин з Болбочаном знову зв'язалися представники військового міністерства УНР, які «дуже лаяли німців» і натякали йому, щоб при поверненні був «до всього готовий». Оскільки подальших розпоряджень щодо передислокації не надходило, Болбочан із Натієвим вирішили перевести українські війська до Мелітополя і вже там чекати вказівок уряду.

Тим часом у розташування Кримської групи прибула делегація представників українських громад із запізнілим проханням про приєднання півострова до УНР. До повного з'ясування майбутнього Криму Натієв погодився на створення Комісаріату у справах громадян української національності, уповноваживши Якима Христича бути тимчасовим комісаром України в Криму.

А поки тривала підготовка до повернення українських військ на материк, поновилися бойові дії на південному напрямку. Після обіду 27 квітня через Алушту в бік Сімферополя почали рухатися «соціалістичний загін» Бориса Жадановського в 150 бійців і ще 200 ялтинських червоногвардійців Івана Басова. Їм протистояла «Козьмодем'янська» група із сотні гайдамаків і турецько-татарського загону з 250 бійців із двома гарматами й двома кулеметами. Між Ангарським перевалом і Мамут-Султаном (нині ‒ Добре) більшовиків зупинили гайдамацьким вогнем. Передовий «соціалістичний загін» був розбитий ‒ у його лавах залишилося не більше від 40 бійців; пораненого в голову Жадановського евакуювали в Алушту, де він увечері того ж дня помер. Втрати з іншого боку склали кілька убитих і два десятки поранених. Переслідуючи залишки «червоних», кримсько-українські сили перевалили за гірський хребет і на південному схилі вступили в артилерійську дуель з крейсером «Алмаз».

Паралельно в районі між Інкерманом і Черкез-Керменом севастопольські більшовики невдало спробували відтіснити загін Андрієнка, що складається із сотні гайдамаків, трьох кінних і двох піших кримських сотень і налічував до 800 осіб із двома кулеметами.

А прощання з Кримською групою в Сімферополі знову перетворилося на багатолюдну маніфестацію. За Монкевичем:

​«Похід на Крим справив на запорожців глибоке й незабутнє враження. Це був один з найяскравіших моментів їх життя. Ніде не зустрічало їх населення з таким ентузіазмом, як тут, і ніде так їх не проводжало. При проїзді автомобіля Болбочана до міського самоврядування натовп народу так його оточив, що він не міг проїхати і боявся, що його понесуть на руках. Усі вулиці були заповнені народом, який вийшов проводжати запорожців. Населення всієї Таврії виходило з сіл і містечок, щоб привітати наше військо. Вивозили на станції продукти для козаків, а оскільки це було перед Великодніми святами, то з цього приводу привезли селяни велику кількість пасок, писанок і сала. Група весь час зворотної подорожі харчувалася цими продуктами».

Перші українські ешелони почали від'їжджати від сімферопольського вокзалу увечері 27 квітня, і вночі Кримська група повністю покинула місто. Запорожці рухалися в повній бойовій готовності з бронепотягами попереду і наказом знищувати будь-яку перешкоду дорогою, але ніяких інцидентів на зворотному шляху не сталося. Вже 29 квітня авангард Болбочана увійшов до Мелітополя, де його застала звістка про київський переворот і прихід до влади гетьмана Павла Скоропадського.

«Із жалем і важким серцем виходили ми із захопленого Криму», ‒ так підсумував свої враження від походу Никифор Авраменко.

Але відхід основних сил Кримської групи не завершив історію української збройної боротьби за півострів.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: