100 років тому: Перший Універсал Центральної Ради – піднесення в українців і шок в росіян » Укроп UA - Гостро про головне
 » » 100 років тому: Перший Універсал Центральної Ради – піднесення в українців і шок в росіян


100 років тому: Перший Універсал Центральної Ради – піднесення в українців і шок в росіян

10 (23) червня 1917 року Центральна Рада проголосила Перший Універсал, яким було заявлено автономію України у складі тоді ще Російської імперії. Про цю доленосну подію Радіо Свобода розмовляло із директором Музею Української революції Олександром Кучеруком та співробітником Інституту історії України Віталієм Скальським.


100 років тому: Перший Універсал Центральної Ради – піднесення в українців і шок в росіян I ) Універсал Української Центральної Ради

до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого

Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української Землі… Твої, народе, виборні люде заявили свою волю так:

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.

Ті ж закони, що мають лад давати по всій російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті.

Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба і які закони для нас луччі…



– Що передувало ухваленню Першого Універсалу? Центральна Рада була створена у березні 1917 року, у квітні вона набула легітимності, коли Всеукраїнський національний конгрес затвердив її склад. А що було між квітнем і червнем?

Олександр Кучерук: Первісне формування Центральної Ради відбувалося революційним способом – інших тоді не було. Як сказав один із депутатів під час засідання: «Революція і є закон». Тому, дійсно, революційна доцільність перемагала.

Які були закони, на підставі яких можна було створити Центральну Раду? Таких не було. А тому й способами це робилося тими, які дозволяла революція. А національний конгрес, про який Ви сказали, легітимізував Центральну Раду, обравши й затвердивши перше ядро, до якого мали приєднатися представники, вибрані на військовому, селянському та робітничому з’їздах.

– Одразу постало питання про те, щоб «не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям…»?


​Олександр Кучерук: Питання про державну самостійність ставилося з самого початку. Просто, розуміючи, що не все можна одразу зробити, спершу говорили про культурну автономію, потім про територіальну автономію, а потім вже про державну самостійність.

Різні групи по-різному підходили: самостійники, на кшталт групи Міхновського, наголошували лише на самостійності, інші вимагали йти більш еволюційним шляхом.

Розвиток всіх цих подій – державних, світових і місцевих – призвели до того, що і політикум, і діячі ставили перед собою все вищу планку. На тому етапі планкою була автономія.

Віталій Скальський: Міхновський і кілька його друзів – це і були всі самостійники.

– Мені здається, їх просто вважали небезпечними диваками.

Віталій Скальський: В одній зі своїх недавніх статей я порівняв їх із «Правим сектором» – їх нібито всі підтримують, але як тільки вибори – вони мають нуль цілих і кілька десятих відсотків.

Олександр Кучерук: Але їхня думка врешті-решт перемогла.

– Але ж не в червні 1917 року.

Олександр Кучерук: Якби не було їхньої думки, то не було б і до чого рухатися.

​Віталій Скальський: Українці зібралися в квітні на національний конгрес та сформулювали певні вимоги до Тимчасового уряду. Ці вимоги були абсолютно виважені та помірковані – вони вимагали не автономії, а щоб Тимчасовий уряд погодився з думкою, що українці в майбутньому мають право на автономію. Що може бути спокійнішим та більш проросійським?

Олександр Кучерук: Це своєрідний політичний мінімалізм.

Віталій Скальський: А Тимчасовий уряд на це не погоджувався. Українська делегація поїхала в Петроград, і якийсь час вони там перебували, їх ніхто не хотів приймати, міністри направляли їх до своїх десятих заступників. В одній із газет навіть з’явилась карикатура, де Винниченко під кабінетом військового міністра Керенського: спочатку в краватці й поголений, а потім на другій картинці він уже зарослий і неголений, а на третій – він вже на розкладачці спить під кабінетом.

– І повертається ця делегація ні з чим до Києва. І що далі?


​Олександр Кучерук: А далі Винниченко виробив цю свою знамениту формулу: «Російська демократія закінчується там, де починається українське питання».

Для них це було, як кістка в горлі, як ніж під серцем, з яким вони не могли змиритися.

Віталій Скальський: Цікаво, що київські росіяни були трошки спокійніші до українського питання. Вони були в цій українській стихії, бачили відмінність, навіть кадети київські були дещо м’якші. Ті, в Петрограді, були взагалі відірвані від України.

Олександр Кучерук: Перший Універсал ще нічого не проголошував. Проголошено було мрії, що «ми б хотіли, аби десь і колись…». Але хто такі «ми»? Вони не уточнюють, що вони – це Центральна Рада.

– «Твої, народе, виборні люди заявили свою волю…»

Олександр Кучерук: А в кінці говориться про Установчі збори, які все це діло й зроблять. Законів немає – як їх обирати і хто це має бути? Про яку територію йде мова? Це все було невизначеним. Тоді все було дуже ефемерним.

Але діяв принцип – два пишемо, а три запам’ятовуємо. Тобто, пишемо так, а насправді думаємо про самостійність. Всім це було приємніше, ніж автономія. Тому буквально щодня щось змінювалось.

– І все ж була проголошена автономія. Як це було сприйнято загалом?


​Віталій Скальський: В Петрограді дуже перелякалися. Це був черговий удар по їхній свідомості, по їхньому світобаченню.

«Ніж у спину революції» – це ж слова, пов’язані із українським національним рухом. Для росіян це було шоком, але для українців це стало піднесенням.

Якщо прослідкувати як цей Перший Універсал роздрукували і повезли по селах, то там збирались на збори, віче, молебні, урочисті ходи, всі були у вишиванках та з прапорами, збирали гроші для Центральної Ради.

– То це відповідало очікуванням?

​Віталій Скальський: Так, я думаю, що більшість навряд усвідомлювала зміст Універсалу. Але коли вони почули україномовне слово, що там говориться про Україну, що колись там буде автономія чи незалежність – це подобалось.

– Чи правда, що вперше текст Універсалу зачитали на військовому з’їзді?

​Олександр Кучерук: Так, в цьому була закономірність, бо військові на той час відігравали роль підштовхувача – вони ставили завдання для політикуму і для тогочасної системи.

Віталій Скальський: Політики ще до певної міри сумнівалися, чи варто, бо все-таки у російському законодавстві є статті, за якими можна бути покараними.

А тут зібрався в Києві вже вдруге – попри заборону Тимчасового уряду – Українській військовий з’їзд. І це були представники від кількох мільйонів українців – армії зі зброєю, які вміють стріляти. Це підштовхнуло політиків. Дало розуміння, яка у них є база.

– То Універсал Винниченко проголосив?

Віталій Скальський: Зачитав.

– То це до певної міри вони хотіли подивитись на реакцію?

​Олександр Кучерук: Навпаки. Це була відповідь на поставлені вимоги й тиск.

Віталій Скальський: І серед військовиків були дуже сильні самостійницькі настрої.

​Олександр Кучерук: До речі, одразу після цього Грушевський сказав: «Магічне слово «універсал» було винесене на поверхню демократичного життя».

– Універсали колись видавали козацькі гетьмани. Чому ж зараз обрали таку форму?

Олександр Кучерук: Слово «універсал» як документ вже було використане перед тим військовими. Коли відбувалося віче, був ухвалений універсал – тоді посилались на козацтво та інші асоціації. Зрозуміло, що у гетьманський період універсали були головними документами. Я думаю, що Грушевський добре розумів це слово і з його подачі воно було застосоване.

Віталій Скальський: Але надрукували з помилкою, через «и».

Олександр Кучерук: А, може, так говорили тоді.

– Центральна Рада неприємно здивувала російський Тимчасовий уряд. А як далі складалися між ними відносини?

Віталій Скальський: А тоді вже з Петрограда приїхали міністри в Київ.

Олександр Кучерук: Коли вже запахло смаленим – вони прибігли сюди.

– Тобто, вже з Петрограда приїхала делегація. І наскільки представницька?

Віталій Скальський: Три міністри.

Олександр Кучерук: Військовий, пошти й телеграфу, а також – що цікаво – міністр закордонних справ.

– І як, переговори відбувались конструктивно?

​Віталій Скальський: Загалом, так. Вже хоча б дві сторони хотіли розмовляти. Треба сказати, що до певної міри українські політики теж злякалися свого кроку. Вони, маючи силу, могли б напирати на цих переговорах, можна було б більше вимагати – негайної автономії.

Дуже часто звучить, що Другий Універсал – це крок назад. Перший Універсал виходив за рамки російського законодавства, а Другий – повертав національних рух українців в рамки закону.

І вже після Другого Універсалу визнали, що Генеральний секретаріат має свої чотири з половиною губернії, він вже є на цих територіях органом Тимчасового уряду.

– Генеральний секретаріат – це перший український уряд, створений Центральною Радою, так?

Віталій Скальський: Так. Створений 10 червня.

– Одночасно із Першим Універсалом. Одночасно із проголошенням автономії створили уряд, який ці плани мав втілювати?

​Олександр Кучерук: Це була революція – якщо була революційна доцільність так робити, то так і робили. А Петербург був змушений із цим погоджуватись, кривилися, але погоджувались.

Віталій Скальський: Якщо в Першому Універсалі проголосили, що будемо збирати гроші, будемо робити те і се, то тут вже потрібен був якийсь апарат. Треба було шукати якихось генеральних секретарів.

– Якщо мова йшла про чотири губернії – це ж навіть не половина України. Це зважаючи, що Західна Україна була у складі Австро-Угорщини.

​Віталій Скальський: Це – Волинська, Подільська, Київська, Полтавська і частина Чернігівської губернії. Але одразу з Катеринославської губернії шквал листів-протестів, в тому числі й Нестор Махно пише: «Не відривайте нас від України, ми хочемо бути з Україною, приєднуйте нас».

– А між Петроградом і Києвом не було суперечок?

​Олександр Кучерук: Звичайно ж були. Потрібен був своєрідний компроміс, але він був на нашу користь, бо до цього нічого не було. Були просто якісь «наші землі», а тут вже було визначено, що на цю територію розповсюджуються повноваження Генерального секретаріату.

– Чи одразу відбувся розподіл повноважень?

​Олександр Кучерук: Перший генеральний секретаріат був складений із більшої кількості генеральний секретарів. Приміром, заборонили нам мати військового секретаря – а наші люди були хитрі й перевели їх у ранг комісарів. І був військовий комісар, був комісар пошти й телеграфів. Вони всі продовжили існувати.

Функції військового міністерства виконував Українській військовий генеральний комітет, який очолював Петлюра. Все продовжувало існувати, просто трохи змінивши назву.

Віталій Скальський: І українці визнавали це все своїм урядом, своєю владою.

Олександр Кучерук: Так. І коли настав час, то всі моментально відновили свої повноваження… Все відбувалося по наростаючій.

– Хіба можна так сказати про Другий Універсал? Це було більше схоже на компроміс.

Олександр Кучерук: Те, що затвердив Другий Універсал, того не було в Першому. Він затвердив Генеральний секретаріат як виконавчу владу. Вже була влада, значить вона мала діяти за якимись законами, значить вона повинна була мати якісь кошти. Все це сприяло подальшому розвитку й подальшим крокам.

До речі, коли їх обрали, Київ був провінцією. Їх просто не було де розмістити. Кабінет Винниченка був 9 чи 12 квадратних метрів, він ще у спогадах писав, як ходив по магазинах – купував стільці й лампи.

Попервах Генеральний секретаріат не мав ні приміщення, ні кабінетів, ні людей. Тоді в напівкруглому коридорі Центральної Ради поставили столи, коло них сіли секретарки і в перший день вони вже працювали. Але буквально за один-два дні знайшлися відповідні приміщення – для цього використовувалися гімназії, готелі – все, що має систему коридор-кабінет.

Укроп UA

0 коментарів до публікації


Ваше ім'я: *
Ваш Email: *

Підписатись на коментарі

Код: Включіть цю картинку для відображення коду безпеки
оновіть, якщо не бачите код
Введіть код: